Київ-86
- Автор: Камиш Маркіян
- Год: 2016
- Язык: украинский
- Год: Нора-Друк
- ISBN: 978-966-8659-79-9
- Жанр: Прочее фэнтези
Электронная книга - «Київ-86». Краткое содержание книги:
Через 30 років після аварії провідник-«сталкер» веде японських туристів до заповітної мети — покинутого Києва, який мріють побачити всі мандрівники на планеті, але наважуються лише одиниці. Ця книга — гарячий поцілунок літа в місті, яке ми могли втратити.
Я часто думав, як невимовно мені пощастило і як близько ходила смерть. Зізнаюся і не буду приховувати, я — боягуз, і тигрів з-поміж усіх небезпек Міста тепер боюся понад усе.
Мотик був непоганий ендуро[1], і тигр його навіть не погриз. Я любив дирчик у Місті: було в цьому щось кінематографічне, коли протектори коліс чавили у розтрісканий асфальт молоді паростки, а навколо стирчали похмурі висотки.
Я ганяв залишками мостів і схожий був на самітника з фільмів про кінець світу. Після Аварії такого багато знімали. Я летів назустріч теплим літнім вітрам на своїй Хонді і про таке зовсім не думав. Мою бейсболку іноді здувало, навіть коли я перевертав її козирком назад. Вітер відганяв тривогу далеко-далеко. Я навіть пробував утнути пару трюків на проспекті, аж поки не розквасив собі лікоть і дві години витратив, аби залити рани водоспадами перекису і перемотати їх автострадами бинтів.
Лишив байк коло під’їзду, просто затяг під навіс, поставив серед моху і сиплого кахлю на проспекті. Я тоді вже довго катався. Майже весь сезон відганяв вітрами і того чарівного вересня, коли ще припікали спину останні поцілунки літа — вирішив пройтися, обійти улюблені басейни, ринки, залізти вище і посидіти на даху хрещатого будинку з зіркою, яка от-от впаде вниз, і мене то мучило: вона стала мені рідною, мов знак радіації.
Скільки б місто не руйнувалося, скільки б його не засипало пожовклим листям і товстими шарами снігу, зірка нагадує мені про багатозоряне небо та плями Чумацького Шляху, на які я втичу годинами, засинаючи. Та зірка зависла між зорями і землею.
А над землею, над зіркою, літають соколи. Селяться на горищах, в’ють гнізда на балконах і десь між рокотом літаків та криками хижих звірів і металевим мародерським грюкотом, лунають їхні крики — невидимі нитки, які пов’язують нас із Небом. Навіть не авіалайнери пов’язують. Птахи. Величезні і гордовиті, галасливі і зворушливі. Часом смішні і непомітні, а часом — пронизливо-незабутні. Я радію невимовно, що народився-живу поряд з цими чудовими місцями і неймовірними, прекрасними птахами. У такі моменти завжди думаю, як сильно люблю рідне Місто.
Я тоді довго тинявся, пішов за пів-Міста і повернувся до байку цілковито щасливою людиною, ніби кілька років минуло, і мені треба його якось розкочегарити, ніби я довго тинявся вітряними хребтами карпатських гір. Прийшов, а байка нема. Спиздили.
Я розказую повчальним тоном всі ці історії Наокі і змушую його перекладати їх японською, аби всі присутні усвідомили небезпеку і ніколи не порушували правил. Виглядає, ніби розуміють і мотають на вус, кивають своїми чорнявими головами і навіть трохи серйознішають. Я підриваю їх і ми топимо проспектом до Бессарабки, доки не зійде Сонце, а там — заглиблюємося у джунглі дворів і хащами пробираємось нарешті до готелю „Дніпро“.
Москіти не відступають і я кляну себе за забутий накомарник. Ми таки приповзли у наш розкішний номер, кинули шмотки, відіспалися, довго снідали на даху і пішли гуляти Містом. Ми лазимо дніпровськими кручами, Наокі помічає дзвіницю Лаври, прорізи його очей розширюються до розмірів анімешних мультяшок і ми біжимо туди наввипередки — видертися на вежу.
Добігаємо і ломимося східцями нагору, ніби очманілі від холоду лаврських печер більшовики, які три доби чекали наступу, зализували рани після Січневого повстання, а коли почули, що червоні заходять у місто Ланцюговим мостом — витягли кулемет на дзвіницю і давай шмаляти республіканцям у тил. Клацають затвори у бік Дніпра — японські партизани кинутого Києва розстрілюють дзеркалками водні плеса, розвалені мости і висотки на Лівому березі. Зараз вони найкрутіші стрільці у світі.
Мости… ніби велика вода прорвала дамбу і змила все до бісової мами: поваляла картонки Подолу, акуратно поклала цунамі на Лівий берег, перетворивши його на океан. Ніби русло Прадніпра відновилося і лишило нас тут самих — без шансу переправитись: тільки гуляти заброшками, довго милуватися зорями, танцювати на порослих тополями танцполах і трахати Ікумі перед сном.
Я розказував історії про громадянську війну, про воїнів у мазепинках і холод зими вісімнадцятого року, а Наокі — перекладав синхронкою, за десять хвилин швидкого трьопу попросив сигарету, затягнувся, виматюкався, сказав, що втомився, і ми почали спускатися вниз. У гості до зруйнованих дніпровських мостів.
1
Ендуро — (італ. Enduro) — багатокілометрове мото- чи автораллі, а також вид мотоциклів, що беруть участь у таких перегонах.