Фаршрутка

— А що у тебе в кульку Юхименко, га? — несподівано різко пролунав голос пана Переїбихаудегена, який щойно знову закурив махорку з кишені й напустив густого диму в лобове скло.

— Та таке! Передачка з дому пане Арлекіне!

— Ясно, — одразу закрив питання Переїбихаудеген і ледь чутно зітхнув.

— Шановні, а що це за мовчазне бабисько? Чому воно постійно спить? — поцікавився Томас у громади. — Хтось її знає?

— Яке воно тобі бабисько, пустопорожній ти антропоїд! Май повагу до старших людей! Це Вьольва Євдокимівна, не чіпайте її, хай дрімає. Євдокимівна вам у прапра... у пращури годиться. Стара теж їде нахуй, як і усі ми, по заданію! — вилаяв мавпуна Арлекін Петрович зі свого сидіння.

— Правда? — зніяковів Томас. — Вибачайте, панове, я не хотів молоти зайвого. Вьольво Євдокимівно, вибачайте!

— Облиш, вона тебе не чує. — заспокоїв мавпуна Остап Вішну. — Ну що, Петрович! Як справи? Доберемося куди слід? Як гадаєш? — гучно, так, аби усі почули, спитав Вішну.

— В Нахуй? Авжеж, доберемося, як не добратися. Питання лише у часі й кількості фіналістів.

Тут до розмови знову підключився Томас: — Так що ж це було, хтось мені пояснить?

— Пане Остапе, поясніть павіану, будь ласка, що до чого. До речі, шановні, радий окремо представити вам пана Остапа Вішну! Я спочатку розповім товариству про вас, але коротенько, — звернувся до нього Переїбихаудеген, — просто щоби зміцнити в салоні атмосферу взаємодовіри. Це не завадить.

— Авжеж, я не проти! Нині не до секретів, прошу пана! — відреагував Вішну і заходився листати свого смартфона.

— Конунг СБУ Остап Паранірванович Вішну, шановні! — громовито продовжив Арлекін Петрович. — Очолює підрозділ індоєвропейської магії у відділі метафізичного спротиву Служби безпеки. Визначний езотерик, антрополог, краєзнавець, вчений книжник, член Національної спілки письменників України, ярл. Щось типу Умберто Еко, тільки навпаки, — додав він і вишкірився у дзеркало заднього виду. Скидалося на те, що Переїбихаудеген щойно пожартував, тільки не ясно, де саме.

— А хто такий Умберто Еко? — поцікавився Гриша №1. — Це хтось із наших агентів?

— Ні, Гриша! Умберто Еко — це був такий відомий в інтелектуальних колах ерудований пройдисвіт, який пам’ятав купу різноманітних фактів, але жодного стосунку до СБУ ніколи не мав, — тут око Переїбихаудегена ностальгічно зблиснуло. — Він ліпив з цих фактів купу, позбавлену драматургії, і Ніагарою невпинного піздєжа вивалював у мозок читачеві. Взагалі, типовий університетський ерудит, пісатєль і очкасте пиздло. Так ось, Остап Вішну — це щось абсолютно протилежне. По-перше, Умберто Еко помер, а пан Вішну цілком собі живий і здоровий, а по-друге, він соціаліст, а наш достойник — чесний краєзнавець.

— Дякую! — відгукнувся Вішну. — Свята правда!

— Дякувати поки не варто! — серйозно відповів Петрович і продовжив: