Фаршрутка

— Це який-то пиздець, я майже нічого не второпав! — щиро зізнався Томас. — Московити — з цим ясно, у нас в цирку теж працював один московит — ведмідь, родом звідкись з північного Уралу, дуже войовнича і нахабна істота, ще й, до того ж, алкоголік. Але хто такі гереушники? І хто такі андроїди? І що воно таке — отой Юрьєв день?

— Гереушники, хлопче, — це московитські диверсанти, частіше за все андроїди різних модифікацій, штучні істоти, замасковані під людей, хоча іноді трапляються й натуральні етнічні кацапи. А ГРУ — це щось типу нашого СБУ, тільки навпаки. Главноє Развєдиватєльноє Управлєніє Генштабу їхнього війська. Якщо ми — служба переважно гуманітарного спрямування, то ГРУ — структура сугубо армійська. Чистопородні мілітаристи, так би мовити. Вони до нас постійно лізуть, збирають інформацію воєнного та інфраструктурного характеру, ми ж їх виловлюємо і нейтралізуємо, а часом перевербовуємо, бо андроїда можна перепрошити. Хоча це й складно, в їхніх мікросхемах сильно насрано, як в суто ідеологічному, так і в буквальному смислі слова.

— А Юрьєв день? Що це? — схвильовано спитав Томас у кнехтів.

— Справжній Юрьєв день настав якраз сьогодні, але ми частіше називаємо його інакше. День Х. Це чисто оперативна назва, просто кажучи — хуйовий день. Який день — такий і керунок, в метафізичному сенсі цього слова. Це просто професійний жаргон, нічого такого.

— А чому він саме Юрьєв? При чому тут Юра? — знову перепитав мавпун.

— Ти про Долгорукого Гагаріна коли-небудь чув?

— Ні!

— Краще б тобі цього ні знати, ні бачити, Томасе. Але якщо коротко, то Долгорукій Гагарін — це така геополітична сутність, демон російської государствєнності. Ця древня істота, що останні п’ятсот років мешкає в глибинах мокшанських боліт і звідти через посередників керує зовнішньою політикою Кремля. На її честь і назвали московитські шамани цей день, бо повне ім’я цього чорного демона — Долгорукій Гагарін Юрій Владіміравіч. Більше тобі знати, мабуть, поки не слід, бо для цього треба спочатку отримати богословську освіту або мати хоча би невеликий містичний досвід.

— Це дійсно яка-то містика, шановні! — погодився мавпун. — Добре, що я іноді підслуховував п’яні базари наших циркових оркестрантів. Серед них чомусь багато кімнатних містиків, був навіть один ідейний сатаніст, а дехто з них не стидався й окультизму. Здається, я здогадуюся, про що йде мова, але одного не збагну — чого ж вони лізуть до нас, з якою метою? Що їм від нас треба? — не спинявся заінтересований мавпун.

— Це ж очевидно! — не втримався Гриша №2. — ГРУ — це кацапська військова розвідка, от і здогадайся, чому вони лізуть! Здається, ми їм гостро не подобаємся, і при тому давно. Чому — окреме і доволі тяжке питання. Потім, може, поговоримо на цю тему. Ще питання є?

— Зрозуміло, — відреагував Томас на кнехтове пояснення. — Просто я раніше ніколи не чув про ГРУ. У нас в цирку телевізора не було, а по радіо крутили в основному краєзнавчі передачі, з газет мали «Упирятинський вісник». Там більше про врожаї, криниці народної пам’яті, велич духу, різноманітну наругу плюс некрологи, звичайно. До речі, найцікавіший розділ.