Фаршрутка

— Буде тобі калаш, Юхименко, все буде! — з батьківським теплом у голосі промовив Арлекін Петрович з водійського крісла.

Тут несподівано до розмови долучився Кривавий Пастор, котрий до цієї миті тихо гортав підручник із середньовічної демонології під назвою «Некросатирикон»:

— Та все одно їм пиздець! Ми їх закрутимо в закатки, на юшку нахуй перечавимо, аж з рота потече! Курва, я візьму сокиру, Арлекіне Петровичу, і рубатиму їх роками по одненькому, de die in diem, якщо буде потреба. А кістки обісру, і обісцю їхні обідрані хребти. Carthago delenda est, бля буду! Амінь!

— Ого! — аж присвиснув Остап Вішну. — Ось вона, стара проповідницька школа! Вчіться!

— Я ж казав, що Кривавий Пастор — людина вкрай серйозна, — підтвердив Арлекін Петрович. — Головне, що його слова ніколи не розходяться з ділом, він є людиною честі. Сказав, що обісре хребти, значить, обісре. Наше щастя, що серйозні люди з християнського пантеону теж на нашому боці, хоча раніше не без конфліктів було. Еге ж, Олександре Валентиновичу?

— Ваша правда, але ж самі знаєте, як останнім часом змінився світ. Ех, де ті часи, коли ми, молоді реформатори, палили у саксонському Кведлінбурзі відьом сотнями! Зараз усе інакше, бо нині останній бастіон Сатани — це Московія. Угандонимо її однозначно, шановні! Ми ж теж вивчали проблему на своєму рівні. У московита, на відміну від українця, все дуже серйозно і вкрай сакрально. В цьому смислі нам до них далеко. Ми ж не додумалися своїми хазяйськими, хоча й дещо емоційними, головами до такого ідіотизму, як духовниє скрєпи, наприклад. Звичайно, серед нас теж багато дикунів, котрим якщо дати волю, то вони з ніг до голови обвішаються ляльками-мотанками і пір’ям. Ми їх вивчаємо, але, на щастя, уся ця публіка не надто визначає напрямок розвитку нашого суспільства, хоча й крепко шкодить. Інакше ми програли б кацапам ще в першому раунді, як зазвичай. Московити — це суворі істоти, просякнуті серйозністю і природною схильністю до самогубства. Чому вони саме такі, а не якісь інакші, — це має більше цікавити вузьке коло науковців, наприклад, кацапологів, ну, або ось СБУ. Але, панове, гадаю, маємо всі шанси вкурвити цю купу гівна!

Тут він різко обірвав свою реформаторську проповідь і знову з головою пірнув у «Некросатирикон».

— Крепко! — у захваті вигукнув боєць Юхименко. — Оце крепко сказано! А я з них педалі познімаю!

Тут в розмову знову втрутився Репостислав Вакарчук, котрий, здавалося, вже втратив інтерес до життя фаршрутки і тихенько мугикав щось ліричне, дивлячись у віконце. Раптом очі його затуманилися, він підвівся з пасажирського місця, набув величності, трохи прокашлявся і рубанув абсолютно сюрреалістичну промову.

— Пане Президенте! — почав він.

Усі мовчки переглянулися, але не стали йому заважати.