Бесплатная библиотека
Читайте книгу на сайте или телефоне
READ-E-BOOK » Критика » Людина на крижині. Літературна критика та есеїстика
Людина на крижині. Літературна критика та есеїстика - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com

Людина на крижині. Літературна критика та есеїстика

Электронная книга - «Людина на крижині. Літературна критика та есеїстика». Краткое содержание книги:

До книжки увійшла вибрана філософська та літературна есеїстика Костянтина Москальця, одного з найяскравіших представників покоління «вісімдесятників», що здобув собі визнання як першорядний поет і прозаїк.
* * *
Костянтин Москалець народився 1963 року в місті Бахмачі на Чернігівщині в родині письменника Вілія Москальця. 1990 року заочно закінчив Літературний інститут у Москві. Як автор і виконавець власних пісень працював кілька років у львівському театрі-кабаре «Не журись!», побувавши з ним на ґастролях у більшості країн Європи. Лауреат фестивалю «Червона рута-89» у номінації «Авторська пісня». Особливої популярності набув його шляґер «Вона» — у виконанні Тараса Чубая та рок-групи «Плач Єремії». Від 1991 року Костянтин Москалець живе в селі Матіївка біля Бахмача, займаючись тільки літературною працею.
Опублікував дві збірки поезій — «Думи» (1989) та «Songe du vieil pelerin» («Пісня старого пілігрима», 1994), повісті «Куди мені подітися?» (1990) та «Досвід коронації» (1994), низку оповідань, філософських та літературно-критичних нарисів. 1995 року за «Досвід коронації» отримав нагороду журналу «Сучасність», а ще через рік ця повість вийшла в США в англійському перекладі Асі Гумецької та Джесіки Тредвей («А Crowning Experience»). Москальцеві твори перекладалися також німецькою («Der Kirschbaum», 1998) та польською («Wiersze», 1995; «Miesiąc miłowania księżycem», 1997) мовами.
_______
На обкладинці використано роботу Миколи Кумановського «Темна українська ніч» (1997)
1 ... 8 9 10 11 12 13 14 15 16 ... 102
Перейти на страницу:

Зайве й говорити, що кожне таке діяння є викінченим, позаяк воно дійсне, отож безмежним. Відтак, ані «гріх», ані помилка більше не витісняються зі свідомості, щоб пригнічувати потім її ж таки з марґінесів Утгарду, а усвідомлюються нею як властиві вияви цілісності твого Мітгарду, твоєї Європи, юної стародавньої Європи, призахідної, густо-вишневої Abendland із чорними й золотими, пурпуровими й білосніжними сльозами та серцями. Це Європа духовних і рицарських орденів, Європа Трістана та Ізольди, Нібелунгів і Бургундії, Європа Бройґеля і снігу — і новий міф про неї, без-людну. Якраз людське суспільство, а не релігія, є нав'язливим неврозом, хворобою мого «я», хворобою мого невідомого Бога. І ніколи я не відчував єдності зі світом людей, і ніколи я не почувався  ї х н і м, і ніколи вони не були моїми. Я жодного разу не відчув містичної причетності до жодного колективного людського тіла. Все життя я відчуваю як  п р а в д и в и й  стан свою чужорідність людям, їхній єдності і роз'єднаності. Я не хочу уподібнюватися людям. Я не хочу бути подібним на себе у їхніх очах, а відтак, мати собі подібних, входити в контакт із цими зачумленими, небезпечними або просто невиліковними на «людину» істотами. Ліпше вже уподібнюватися знехтуваному ними Богові, якого вони теж захотіли уподібнити собі. Чому я повинен вислуховувати їх і взагалі  б а ч и т и, чому мене повинні цікавити їхні справи, думки і слова, коли це все одно примарні думки та справи, коли ці слова — безпредметні? Страшна та рефлексія, де я дозволяю собі дивитися на себе, слухати себе тощо очима і слухом  і н ш и х, — бо цим самим автоматично розкриваються всі мої брами, щезає автономність і «я» роблюся незакінченим, тобто обмеженим, замість того, щоб залишатися безмежним у своїй викінченості, бо відтоді закінчення моє в тисячах тих, хто присмоктався до мене як п'явки. Означення «замкнений у собі», «мовчазний», «некомунікабельний», «неприступний» та споріднені з ними несуть на собі у соціальному сприйнятті неґативні коннотації — і це закономірно: адже подібні означення є знаками неналежності, знаками того, що тут немає чим поживитися. Троянда також замкнена у собі — і навстіж собі розчинена; в її початку — її кінець. Знаєш, чому Ісус говорив: «Будьте як діти»? Тому що діти ще не стали людьми у повному значенні цього слова. Вони — інакші.

Я. «Най би хоч баранчики ніколи не виростали», — журився Іван Малкович.

Ти. Уникнути законів отари, уникнути загрози натовпу, бо ж кажучи по правді, людина в однині взагалі не існує: в однині існують діти Божі і святі, а «людина» з'являється тоді, коли з'являється множина. «Людина» у множині — ось той звір, що має бути подоланим. «Хто тямущий, хай злічить число звіра, бо це — число людини», — сказано в Одкровенні. Троянди не шукають посередників і помічників, коли приходить пора квітування; вони просто квітують і цього нічим не замінити, і не уникнути цього. Як людині врятуватися від людини, — ось питання, на яке ніхто з людей не знає відповіді — і не взнає, між людей залишаючись.

Я. А ще більша загадка — як врятуватися  б е з  людей.

Ти. Під час подорожей нас, безпритульних, ловлять лихі ловці душ і ми розчиняємося  т у т  майже до останку, втрачаючи ласку і прихильність великих буденних речей. Треба встати і вийти з тутешності блукань; «уставайте, ходімо звідси!» — гукає Ісус. Ходімо. Але  к у д и? Хіба прийшовши десь  т а м, ми не скажемо знову: нарешті ми  т у т? Хіба тутешність не повсюдна й повсякчасна? Навіть «не-я» приходить у присутність  с ю д и, а не деінде в «не-тут».

Я. Прикро, що Ісус не читав Гайдеґґера.

Ти. Троянда, знаючи про тутешні умови пере-бування, не подорожує з місця на місце, вона  р о с т е, створюється, стає і є собою тепер. У соціальному трактуванні слова «хтось» (сутність когось) я є ніким. Вважати себе «кимось» — означає роздвоєння особистості, безвилазна закутість у «природній» настанові, погляд на себе очима юрби, означає відчуження від себе, нескінченну, виснажливу рефлексію і втрату самості. Як умію, так і живу. Нікомуненалежність — це відсутність системи, яка б примушувала робити саме такий — як у мурашки або бджоли, буддиста або католика — вибір. Хоча я сумніваюся, що в світі існувала бодай одна людина, яка б сповна підкорилася і вмістилася в нав'язану або  о б р а н у  систему; якби існувала бодай одна така структурована системою людина, її існування слід було б визнати цілком виправданим. Але жодна система не може визначити того, щó і як людина бачить насправді, і в цьому полягає невеличке алібі людини.

Я. А як же бути зі сформульованою Швейцером потребою усвідомленого світогляду як вищого почуття орієнтації?

1 ... 8 9 10 11 12 13 14 15 16 ... 102
Перейти на страницу:
0
Сюжет
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Атмосфера
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Главный герой
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Общее впечатление
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
Итоговая оценка: 0.0 из 10 (голосов: 0 / История оценок)