Провалля і маятник (Збірник)
- Автор: По Едґар Аллан
- Год: 2012
- Язык: украинский
- Год: Країна мрій
- ISBN: 978-617-538-165-6
- Переводчик: Валерія Столяренко
- Жанр: Детское действие
Электронная книга - «Провалля і маятник (Збірник)». Краткое содержание книги:
Для дітей середнього і старшого шкільного віку.
Гострими шпичками наїжачилися громіздкі ворота, інкрустовані безліччю залізних засувів. Який побожний трепет викликали вони у нас! Ворота відчинялися лише на час трьох тимчасових вищезгаданих виходів і заходів учнів; у кожному порипуванні могутніх завіс так багато було для нас таємничості й приводів для похмурих зауважень чи для ще похмуріших роздумів!
Широкий двір був неправильної форми — мав багато просторих відгалужень. Три або чотири з них використовувалися як ігрові майданчики — рівні, вкриті гарним твердим гравієм. Я добре пам’ятаю, що там не було дерев, лавочок тощо. Звісно, вони були ззаду будинку. Спереду розташовувався маленький квітник, засаджений різноманітними кущами, та повз це священне місце ми проходили дуже рідко, за таких нагод, як перший приїзд до школи чи від’їзд звідти, або, можливо, коли по нас приїздили батьки або друзі й ми радісно прямували додому на Різдво чи літні свята.
Але дивовижний старовинний будинок здавався мені насправді зачарованим палацом! Не було кінця його коридорам і галереям! Ти не завжди міг сказати, на якому з двох поверхів опинився. З кожної кімнати до іншої вели три-чотири сходинки вгору чи вниз. Поперечні поділи були просто-таки неймовірні — зали і коридори так перепліталися одні з одними, що найчіткіші уявлення про маєток не дуже відрізнялися від наших уявлень про безкінечність. За п’ять років проживання я не зумів достеменно визначити, в якому закутку розташовувався невеличкий дортуар, що належав мені та двадцятьом чи вісімнадцятьом іншим учням.
Класна кімната — дуже довга, вузька, з гнітюче низькою дубовою стелею і стрілчастими готичними вікнами — була найбільшою. У віддаленому кутку було окреме квадратне приміщення. Воно вселяло нам жах, оскільки це був робочий кабінет нашого ректора (превелебного доктора Бренсбі) — солідна конструкція з масивними дверима. Ми ладні були швидше загинути, ніж відчинити її за відсутності «Домініка». В інших кутках містилися два схожі приміщення. Вони не викликали стільки поваги, та все одно вселяли певний трепет. Одне з них було володінням учителя класичних мов, друге займав учитель англійської та математики. Класну кімнату заповнювали лави й парти, вони перетинали її в різних напрямках, створюючи цілковиту асиметрію. Парти ті були старезні, вони аж почорніли від часу, скрізь вони були обписані ініціалами, іменами, химерними фігурами, тож геть утратили первісний вигляд давно минулих днів своєї юності. В одному кінці кімнати стояло величезне відро з водою, в протилежному містився велетенський годинник.
За масивними стінами поважної академії третя п’ятирічка мого життя минала зовсім не в нудьзі чи у відразі. Щоб розвеселити жвавий дитячий розум або заволодіти його увагою, не потрібен зовнішній чинник; позірна похмура монотонність шкільного буття була більш насичена щирим пожвавленням, ніж швидкоплинна молодість розкошами чи зрілість злочинами. Все ж, гадаю, було у моєму тодішньому розумовому розвиткові чимало незвичного, навіть ексцентричного. Як правило, у людей ранні спогади рідко справляють потужний вплив на зрілі роки. Це радше сіра тінь — слабкий, розмитий спогад — непевна колекція дріб’язкових радостей і фантасмагоричних болів. А в мене по-іншому. Мабуть, у дитинстві сила моїх почуттів не поступалася силі почуттів дорослого, бо досі живуть у пам’яті насичені та яскраві образи, довговічніші за написи на карфагенських монетах.
Хоча насправді, здавалося б, мало було вартого запам’ятовування! Мене будили вранці, ввечері відправляли спати; зубріння, декламації, періодичні подоби свят і прогулянки, ігровий майданчик з його сварками, веселощами, інтригами — всі вони за допомогою давно забутих чарів пробуджували буйність відчуттів, світ багатьох випадковостей, всесвіт найрізноманітніших емоцій, захоплення найпристрасніші й найнатхненніші.