Нортенгерське абатство
- Автор: Остин Джейн
- Год: 2004
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-4701-4
- Переводчик: Тетяна О. Шевченко
- Жанр: Исторические любовные романы
Электронная книга - «Нортенгерське абатство». Краткое содержание книги:
Героїня роману «Нортенґерське абатство» Кетрін Морланд приїздить у Бат, на модний курорт, де саме і відбуваються головні події, що визначають її долю. Кетрін стає об’єктом боротьби двох родин — Торпів і Тілні. Конфлікт претендентів на її руку і серце розвіяв мрії дівчини про романтичного героя. Вона не вірить в удавані почуття Джона Торпа, їй більше до вподоби благородство та порядність Генрі Тілні. І вона не помилилася — в скрутну хвилину він підтвердив слушність її вибору.
— А куди вони пішли? — спитала Ізабелла, квапливо обернувшись. — Один із них досить вродливий.
— Вони пішли в бік церковного подвір’я.
— Що ж, я вельми вдоволена, що ми їх спекалися. А тепер, як ви ставитеся до того, щоб піти зі мною до Едгарз Білдінгз і подивитись на мій новий капелюшок? Ви ж казали, що хотіли на нього поглянути.
Кетрін залюбки погодилася.
— Але, — додала вона, — ми можемо знову зустріти цих двох молодиків.
— О, не турбуйтеся. Якщо ми поквапимося, то встигнемо проскочити перед ними. Мені так хочеться показати вам капелюшок.
— Але якщо ми зачекаємо декілька хвилин, зустрічі можна буде взагалі не боятися.
— Повірте, це для них завелика честь. Не в моїх правилах приділяти чоловікам стільки уваги. Це їх тільки псує.
Проти такого доказу в Кетрін не було заперечень. Тож, аби підтвердити незалежність міс Торп і її рішучість дати науку представникам протилежної статі, вони подалися наздоганяти молодиків.
Розділ VII
За півхвилини вони перетнули подвір’я Галереї і дійшли до арки напроти провулку Юніон. Але там їм довелося зупинитися. Кожен, хто знайомий з Батом, знає, як тут важко перейти Чип-стріт. Ця вулиця й справді так невдало влаштована і розташована в такій несприятливій близькості до лондонської та оксфордської великих доріг, а також головного готелю міста, що жоден день не минає без того, щоб якимось дамам, незалежно від важливості їхньої справи, — купівлі солодощів або відвідування крамниці, де продаються капелюшки, або навіть (як було цього разу) переслідування молодиків, не довелося б затриматися на одному чи другому її боці, пропускаючи екіпажі, вершників або двоколки. Від часу свого приїзду до Бата Ізабелла, хоч-не-хоч, мала долати цю перешкоду принаймні тричі на день. І тепер вона змушена була її долати й відчувати досаду ще раз, бо тієї самої миті, коли вони опинилися напроти провулку Юніон і побачили двох джентльменів, які пробиралися крізь натовп і місили грязь у цьому цікавому провулку, їм завадила перейти дорогу поява кабріолета, що його хвацько гнав поганою бруківкою самовпевнений кучер, наражаючи таким чином на страшну небезпеку не тільки своє життя, а й життя сідока та коня.
— Ох, ці мерзенні кабріолети! — вигукнула Ізабелла, підвівши очі. — Як я їх ненавиджу!
Проте її ненависть, хоч і цілком доречна, не була тривалою, бо вона, знову подивившись на екіпаж, вигукнула:
— Яка приємна несподіванка! Містер Морланд і мій брат!
— Боже мій! Це ж Джеймс! — тієї самої миті скрикнула Кетрін.
І, щойно друзі їх помітили, як коня було негайно зупинено з такою несамовитістю, що він майже став дибки, а потім джентльмени вистрибнули з екіпажа, доручивши піклуватися про нього слузі, який аж стріпнувся від раптової зупинки.
Кетрін, для якої поява брата була цілковитою несподіванкою, дуже радо зустріла його. Брат, який був дуже привітний за вдачею і щиросердо любив свою сестру, відповів їй тим же — тією мірою, якою дозволяли виразні очі міс Торп, що постійно відвертали його увагу. Люб’язність, з якою він одразу ж привітав цю леді, виявивши при цьому водночас і радість, і зніяковіння, які могли б підказати Кетрін, коли б вона краще вміла розуміти чужі почуття й менше дослухалася до своїх власних, що Джеймс, так само, як і Кетрін, завважив вроду її подруги.
Джон Торп, який тим часом віддавав розпорядження стосовно коня, невдовзі приєднався до них і належним чином винагородив Кетрін за брак уваги. Він недбало потиснув руку Ізабеллі, зате приділив належну увагу її подрузі, злегка вклонившись їй. Це був повний юнак середнього зросту, з непоказним обличчям і незграбною фіґурою, який, здавалося, щоб не бути надто привабливим, одягався, як ґрум, а щоб не виглядати, як джентльмен, поводився невимушено, коли мав бути стриманим, і зухвало, коли невимушеність була доречною. Він вийняв з кишені годинника й спитав:
— Як ви гадаєте, міс Морланд, за який час ми доскакали з Тетбері?
— Я ж не знаю, чи це далеко звідси.
Її брат сказав, що до Тетбері двадцять три милі.
— Двадцять три? — здивувався Торп. — Двадцять п’ять, і ані на дюйм менше.
Морланд заперечив йому, посилаючись на свідчення путівників, хазяїв готелів і дорожніх знаків, але його друг відкинув їх усі, бо мав більш надійну міру відстані.
— Я переконаний, що ми проїхали двадцять п’ять миль, — сказав він. — Про це свідчить затрачений на дорогу час. Зараз пів на другу. З подвір’я готелю в Тетбері ми виїхали, коли міський годинник пробив одинадцяту. Я викличу на дуель кого завгодно в Англії, хто скаже, що мій кінь пробігає в запряжці менше, ніж десять миль за годину. Звідси й виходить рівно двадцять п’ять миль.