Нортенгерське абатство
- Автор: Остин Джейн
- Год: 2004
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-4701-4
- Переводчик: Тетяна О. Шевченко
- Жанр: Исторические любовные романы
Электронная книга - «Нортенгерське абатство». Краткое содержание книги:
Героїня роману «Нортенґерське абатство» Кетрін Морланд приїздить у Бат, на модний курорт, де саме і відбуваються головні події, що визначають її долю. Кетрін стає об’єктом боротьби двох родин — Торпів і Тілні. Конфлікт претендентів на її руку і серце розвіяв мрії дівчини про романтичного героя. Вона не вірить в удавані почуття Джона Торпа, їй більше до вподоби благородство та порядність Генрі Тілні. І вона не помилилася — в скрутну хвилину він підтвердив слушність її вибору.
Розділ VI
Наступна бесіда між двома подругами, що відбулася одного ранку в Галереї-бюветі, коли вони були знайомі вісім чи дев’ять днів, наводиться тут, аби дати читачеві уявлення про їхню ніжну взаємну прихильність, а також тонкість, глибину й своєрідність їхніх думок і літературних уподобань, які становили основу цієї прихильності.
Вони заздалегідь домовилися про зустріч, і позаяк Ізабелла прийшла на п’ять хвилин раніше за подругу, то її першими словами, природно, були:
— Моя люба, що вас так затримало? Я чекаю вас цілу вічність!
— Невже я змусила вас чекати? Перепрошую, але я гадала, що не спізнююсь. Адже зараз перша година. Сподіваюсь, ви тут недавно?
— О, я чекаю вже тисячу років, не менше. Принаймні цілих півгодини. Ну, то сядьмо ось у тому кутку зали, зробімо собі таку приємність. Мені треба розповісти вам так багато всього цікавого. Передусім, я так боялася, що піде дощ, коли збиралась уранці з дому! Здавалося, він ось-ось уперіщить, — а я б тоді геть засмутилася. Знаєте, я щойно бачила у вітрині на Мільсом-стріт маленький капелюшок, найгарніший з усіх, які тільки можна собі уявити. Він схожий на ваш, тільки не з зеленими стрічками, а з червоногарячими, і мені так закортіло його купити. Але, люба Кетрін, як у вас минув ранок? Ви продовжили читання «Удольфо»?
— Так, взялася за нього, щойно прокинулась. І вже дісталася до чорного покривала.
— Справді? Чудово! О! Нізащо у світі не скажу, що під ним сховано. Хоча вам, певно, кортить дізнатись?
— О, ще б пак! Що б там могло бути? Але ні, не кажіть, благаю вас, жодного слова! Напевно, там скелет. Я певна, що там скелет Лорентіни. О! Я в захопленні від цієї книжки! Я б із задоволенням читала її усе життя. Повірте, коли б я не домовилася з вами про зустріч, я б нізащо від неї не відірвалась.
— Люба моя, я так вам вдячна! Але коли ви закінчите «Удольфо», ми з вами почнемо читати «Італійця». І я вже приготувала для вас список з десяти чи дванадцяти таких романів.
— Справді? Яка я рада! Що ж це за романи?
— Зараз я прочитаю вам їхні назви. Вони в мене тут, у записнику. «Замок Вольфенбах», «Клермонт», «Таємничі застереження», «Чаклун Чорного лісу», «Опівнічний дзвін», «Сирота з Райну» та «Страшні таємниці». Цього поки що досить.
— Так, звичайно. Але чи всі вони з жахами? Чи ви впевнені, що вони всі з жахами?
— Так, цілком упевнена. Моя найближча подруга, міс Ендрюс, мила дівчина, наймиліше створіння у світі, прочитала їх усі. Коли б ви знали міс Ендрюс, ви б її обожнювали. Ви й уявити собі не можете, яку пречудову сукню вона собі плете. На мою думку, вона гарна, мов ангел, і мене так дратує, що чоловіки нею не захоплюються! Це мене страшенно дратує. Я їх за це картаю, як тільки можу.