Пригодам — ура!
- Автор: Костецкий Анатолий Григорьевич
- Год: 1995
- Язык: украинский
- Год: "Веселка"
- ISBN: 5-301-01727-6
- Жанр: Прочая детская
Электронная книга - «Пригодам — ура!». Краткое содержание книги:
Якщо ви ще й досі не познайомилися з творами відомого дитячого письменника Анатолія Костецького, то, на наше переконання, ви надзвичайно багато втратили. Але не журіться і, головне, не гайте часу. Краще візьміть до рук хоча б одну з його численних книжок і ви переконаєтеся: все, що створено цим письменником, — неймовірно цікаве, вигадливе, веселе і дуже-дуже близьке кожному з вас. Складається враження, ніби автор — або ж ровесник читача, або ж не набагато за нього старший. Так добре він знає і відчуває той світ, у якому вчаться, мріють, фантазують, дружать, бешкетують сьогоднішні хлопчики й дівчатка — герої його фантастично-пригодницьких повістей та віршів.
1994 рік приніс заслужене визнання Анатолію Костецькому. Його талановиті твори та лицарське служіння дитячій літературі були відзначені однією з найвищих літературних премій України — премією імені Лесі Українки.
Тож, наші любі читачі, нехай і ця, нова, книжка, до якої увійшли кращі повісті та віршовані казки відомого письменника, принесе вам радість і ще одну приємну зустріч!
— А вона ж… Го-го-го!
— Порожнісінька! Ги-ги-ги!
Здоровила схопилися за животи, ледь не падаючи з колоди.
— Це все я придумав, — похвалився один.
— А я деталі дістав, — додав другий.
— Одне слово, ми — розумнички! — Вони обнялися і знову зареготали.
Із подальших балачок Бевзевих дружків хлопчаки зрозуміли, чому Сем так змінився. Виявляється, його знайомі зловили Бевзя в пастку.
Якось увечері вони сиділи на майданчику. Коло них на колоді стояв транзисторний приймачці наживка». Насправді ж це був бракований корпус від приймача, набитий усякими радіодеталями, що давно вийшли з ладу. Задум у здорованів був простий: хтось із хлопчаків попросить покрутити приймача, той розсиплеться — адже корпус був поламаний! — і вони здеруть з «винуватця» гроші за «попсовану» річ.
І треба ж такому статися, що на цю «наживку» клюнув Сем!
— Можна покрутити? — нерішуче запитав він, підходячи.
— Та чого там, крути, пацан, не жалко! — Вони переморгнулися.
Сем обережно торкнув приймача — і злякано відскочив! Той після першого ж дотику розвалився навпіл, і з нього посипались деталі.
— Ага! — загорлав один.
— Ого! — загорлав другий.
— Зламав! — загорлали обоє. — Тепер плати четвертак, бо інакше!.. — І два кулаки промовисто замелькали перед Семовим носом.
— Де ж я стільку дістану? — жахнувся Сем.
— У дружочків своїх! — реготнув один.
— У колег меншеньких, — реготнув другий.
І хоч як Семові не хотілося обдирати малечу, іншого виходу він не бачив: мама категорично відмовила йому. Отак він поступово, наклавши на хлопчаків уже відому вам данину, спершу із Семена перетворився на Сема, а невдовзі став Бевзем.
Щоправда, в глибині душі він дав собі слово: тільки-но виплатить борг, відразу відмінить данину. Та лишалося ще дванадцять карбованців…
— Ну й ну! — Васько та Христофор переглянулися. — Треба йому розказати всю правду! — вирішили вони.
Аж тут з'явився і сам Бевзь.
Христофор і Васько вилізли із своєї схованки і підійшли ближче до компанії.
— Семе! Можна тебе на хвилинку? — тихо покликав Христофор.
— Чого вам, шмаркачі? Грошики принесли? Давайте!
— Нема в нас грошей, — виступив наперед Васько. — Ще не дістали.
— Чого ж тоді приперлися? — підвівся з колоди Бевзь. — Шпигуєте за мною, хочете директорові настукати? А от я вас! — І він зробив крок до хлопців.
— Нікому ми стукати не збираємось, у нас до тебе особиста справа. Підійди на дві хвилини, — попросив Христофор.
— Тобі ж краще буде! — додав Васько.
— Що-о-о?! — ревонув Бевзь від такого зухвальства. — Ви мене залякувати?! — Він підсмикнув рукава на курточці й посунув на хлопців, які лише від самого Бевзевого вигляду так і заклякли на місці.
А здоровані від реготу аж попадали на землю й задриґали ногами, гукаючи вслід Бевзю:
— Ой, Бевзику, надають же тобі малявки! Ех-хе!
— Ой, дитинко, не ходи, вава буде! Ух-ху!
Кпини приятелів ще більше розлютили Сема, й він вирішив, що тільки розквашені носи й підбиті очі знахабнілої дрібноти зможуть повернути його авторитет.
От він наблизився до них упритул…
От уже розмахнувся — і…
Раптом хтось ухопив його сталевими пальцями за підняту руку. Бевзь рвучко озирнувся — і похолов: за спиною в нього стояв дільничний міліціонер, а біля колоди на землю осідала хмарка куряви, яку зняли його дружки.
— Бійку затіваєш? — грізно запитав дільничний.
— Та що ви, товаришу міліціонер! — перелякано закліпав Бевзь. — Це я так… прийомчики показую. Правда ж? — благальне глянув він на хлопчаків.
Христофор через силу ковтнув густу слину, облизав неслухняним язиком пересохлі губи й ледь видобув із себе:
— Еге… прийомчики… Ми самі попросили…
Дільничний, не дуже вірячи, оглянув друзів, знизав плечима, але руку Бевзеву випустив і покрокував собі далі у своїх важливих міліцейських справах.
— Дякуйте долі, — для авторитету грізно просичав Сем, коли постать дільничного сховалася за рогом. — А то було б вам!
Насправді ж від його люті майже нічого не лишилося: що не кажи, а хлоп'ята — молотки, не виказали його!
— Дарма ти наскакуєш на нас, — відразу посміливішав Христофор. — Ми тільки хотіли тебе спитати: ти взяв наш клей?
— Який клей? Ніякого клею я не брав, ніякої вашої каністри не бачив! — кинув Бевзь і викрив себе з головою: він сказав про каністру, хоч хлопці ні словом не прохопилися про неї.
Бевзь відразу зрозумів свою помилку і, хоч було вже пізно, вирішив віднікуватись до кінця. А щоб не дати хлопцям часу на роздуми, заторохтів: