Давня історія України (в трьох томах). Том 3: Слов’яно-Руська доба
- Автор: Коллектив авторов
- Год: 2000
- Язык: украинский
- Год: Інститут археології НАН України
- ISBN: 966-02-1396-4
- Жанр: История
Электронная книга - «Давня історія України (в трьох томах). Том 3: Слов’яно-Руська доба». Краткое содержание книги:
Для істориків, археологів, усіх, хто цікавиться історією України.
Не можна не відзначити тієї корисної роботи, яку провели антропологи з виявлення фізичного типу слов’ян, виділення його серед інших етнічних угруповань. Визначаючи єдність процесів слов’янського етногенезу, антропологи встановили, що в різних регіонах слов’янської території існують помітні відмінності в фізичній будові слов’янського населення. Це дало їм можливість зробити висновок про вплив на фізичну будову слов’ян іншоетнічних рис — балтських, германських, фракійських та ін. Цей висновок дуже важливий при визначенні ядра території стародавніх слов’ян. На жаль, антропологічні дослідження в галузі слов’янського етногенезу також мають свої труднощі. До них у першу чергу слід віднести обмеженість джерел і навіть їх повну відсутність протягом цілих століть. Загальновідомо, що в V—VIII ст. н. е. більшість лісостепового населення Східної та Центральної Європи ховала своїх небіжчиків шляхом трупоспалення. Зокрема, найбільш ранні достовірні слов’янські поховання V—VIII ст. виявилися трупоспаленнями[34].
Глава 3
Слов’яни VII ст. до н. е. — першій чверті І тис. н. е. (за археологічними даними)
У цей період давньослов’янські племена вперше привертають увагу античних авторів під іменем венедів. Зрештою, саме з цього часу ми можемо починати історію слов’янського етносу, хоча початкові процеси його формування, безперечно, тривали значно раніше.
На рубежі ери давнім слов’янам на території між Віслою і Дніпром належало кілька археологічних спільнот: зарубинецька та пізньозарубинецька, пшеворська-верхньодністровська і зубрицька.
Найбільш відомою і вивченою є зарубинецька культура. Перший могильник, який дав назву культурі, був досліджений В. В. Хвойкою ще у 1898 р. Другою, широко дослідженою пам’яткою зарубинецької культури був Корчуватівський могильник на околиці Києва, розкопаний І. М. Самойловським у 1939 р.
Глибокий науковий інтерес до зарубинецьких пам’яток з’явився лише у повоєнний час, коли стала особливо актуальною проблема походження та ранньої історії слов’ян. З 50-х рр. інтенсивно досліджуються численні поселення та могильники у Середньому, а також у Верхньому Подніпров’ї та Прип’ятському Поліссі. Особливо широкі розкопки були проведені на городищі Пилипенкова Гора у Каневі та на Пироговському могильнику поблизу Києва. Нині відомо кілька сот зарубинецьких пам’яток, різні за обсягом розкопки були проведені на 70-ти з них[35].
Значне розширення, джерелознавчої бази дозволило дослідникам з’ясувати ряд питань хронології та походження культури, етнічної належності зарубинецьких племен, їх внеску в формування слов’янських старожитностей.
Дослідники зарубинецької культури Ю. В. Кухаренко, Є. В. Максимов, К. В. Каспарова, Л. П. Поболь та ін. мають певні розбіжності у тлумаченні цих проблем, але єдині в тому, що зарубинецька культура стала важливою віхою в процесі формування та розвитку давньослов’янського етносу.
Рис. 1. Поширення археологічних культур рубежу — першої чверті І тис. н. е.:
І — пам’ятки пшеворської, II — липицької, III — зубрицької, IV — зарубинецької культур, V — сарматські пам’ятки, VI — кордони Римської імперії (до 98 р. н. е.), VII — кордони Римської імперії (105—117 рр.), VIII — кордони Римської імперії (117—271 рр.).
Пшеворська культура заходить на територію України лише південно-східною частиною свого ареалу. Вивчення пшеворських поселень на Західній Волині і Поділлі розпочато в останні десятиріччя. На сьогоднішній день відкрито близько 40 селищ. Вивчення Д. Н. Козаком матеріалів з широко досліджених пам’яток біля сіл Підберізці, Пасіки-Зубрицькі, Чишки, Гірка Полонка, Загаї-ІІ, Гринів та ін. дозволили дійти висновку, що носії пшеворської культури з’явилися на Волині і Поділлі в результаті розселення з території Мазовії та Підлясся. Внаслідок симбіозу з місцевим населенням у цьому регіоні сформувався своєрідний варіант пшеворської культури, носіями якого, очевидно, були слов’яно-германські племена[36].
Пшеворська культура римського часу представлена в Україні невеликою кількістю поховань із зброєю, виявлених випадково ще на початку століття. М. Ю. Смішко у 30-х рр. визначив ці поховання як пам’ятки воїнів-вершників, що з боями просувалися у складі озброєних загонів германців-вандалів до кордонів Римської імперії[37].
34
Там же. — С. 11.
35
Див.: Славяне Юго-Восточной Европы в предгосударственный период. — К., 1990. — С. 10—12.
36
Козак Д. Н. Етнокультурна історія Волині. — К., 1992. — С. 131, 132.
37
Smiszko U. Kultury dorzecza Dniestru w еросе cesarstwa rzymskiego. — Lwow, 1932.