Судова влада в Україні: історичні витоки, закономірності, особливості розвитку
- Автор: Коллектив авторов
- Год: 2014
- Язык: украинский
- Год: Наукова думка
- ISBN: 978-966-00-1458-9
- Жанр: История
Электронная книга - «Судова влада в Україні: історичні витоки, закономірності, особливості розвитку». Краткое содержание книги:
Аналіз історико-правової реальності тісно пов’язується з еволюцією теоретичних і суспільно-політичних поглядів на призначення правосуддя та судової влади.
Звертається особлива увага на історичний досвід, який доцільно врахувати у процесі сучасної судової реформи в Україні.
Монографія розрахована на широке коло науковців, викладачів, аспірантів, студентів, юристів-практиків, усіх, хто цікавиться проблемами судової влади.
Але не лише державно організоване, а й будь-яке суспільство потребує арбітра, який вирішує конфліктні ситуації між членами такого суспільства на підставі усталених у ньому норм на основі справедливості.
Надзвичайно цікавими у цьому контексті уявляються відповідні міркування Арістотеля. Його «Нікомахова етика» доступна в двох російськомовних перекладах — Е. Радлова[20] та Н. Брагінської[21], а також в українському перекладі В. Ставнюка[22].
В інтерпретації Радлова, повторюваній В. Ставнюком, думка Арістотеля щодо діяльності судді в грецькому суспільстві викладена так: «Ось чому при тяжбах вдаються до посередництва судді, адже йти до судді значить іти до справедливого, оскільки суддя хоче бути як би уособленим справедливим. І шукають суддю, який стоїть посередині [між сторонами]; деякі навіть називають суддів “посередниками”, вважаючи, що, знайшовши посередника, знайдуть і справедливе. Виходить, справедливе — це якась середина, коли вже і суддя [це посередник]»[23]. При цьому для Арістотеля справедливість, з одного боку, означає «слідування закону», а з іншого — «середину між збитком та вигодою». Несправедливим, за Арістотелем, називають «як того, хто порушив закон, так і того, хто бере зайве з інших… Якщо людина, яка переступає закони, є несправедливою, а той, хто слідує закону, — справедливий, то зрозуміло, що все, встановлене законом, — є справедливим»[24].
Брагінська пояснює, що п’ята книга «Нікомахової етики» цілком присвячена справедливості, або, як вона розшифровує, чесноті, яка визначається словом «dikaiosyne» (у латинській транскрипції). Брагінська відмовилася перекладати цей термін словом «справедливість», запропонувавши замість нього слово «правосудність»[25]: «ось чому при тяжбах використовують посередництво судді, адже йти до судді — означає йти до правосуддя».
Отже, кожне суспільство має потребу в організації (управлінні), яку здійснюють виокремлені суб’єкти цієї організаційно-управлінської діяльності, що разом складають політичну систему суспільства. Саме існування суспільства неможливе без наявності всередині нього усталених правил і норм поведінки та діяльності, погоджених більшістю членів суспільства. Наявність загальних правил і норм не означає, що вони можуть врахувати всі можливі форми індивідуальних суперечностей між членами суспільства, у тому числі щодо застосування цих норм. Звідси виникає потреба в судовому розгляді таких індивідуальних спорів, з подальшою згодою на підкорення винесеному рішенню. Зазначений механізм може вважатися судовою формою здійснення судової влади в такому суспільстві.
1.3. Поняттєво-термінологічний апарат історико-правового дослідження судової влади
Наведені вище міркування розкривають глибинний зміст судової влади, її значення для утвердження ідеї права та забезпечення нормального функціонування суспільства відповідно до притаманних певній історичній добі суспільних очікувань. Проте для історико-правового дослідження необхідними є також певні формальні дефініції, які розкривають найсуттєвіші юридичні ознаки досліджуваної правової реальності.
У зв’язку з наявністю широкої палітри підходів до визначення судової влади й дотичних до неї правових понять маємо підкреслити, що авторський колектив цієї монографії виходить із таких головних засад.
1. Судова влада — це передусім різновид (частина, сфера) публічної влади загалом, яка виявляється в сукупності відповідних владних повноважень. Її не слід ототожнювати із суб’єктами, уповноваженими здійснювати судову владу, — органами (носіями) судової влади.
2. Судова влада не належить виключно державі. Вона безпосередньо пов’язана з реалізацією ідеї права, зокрема його первісних форм, а тому існує і в додержавному суспільстві. Окрім того, в демократичних державах традиційно джерелом публічної влади визнається народ, який може здійснювати свою владу не лише через державу, а й через інші суспільні інститути. Тому серед уповноважених суб’єктів судової влади були і є різного роду громадські або державно-громадські суди[26].
20
Этика Аристотеля / Пер. с греческого Э. Радлова. — СПб.: Философ, о-во при Имп. С.-Петерб. ун-те, 1908. — 207 с.
21
Никомахова этика / Аристотель; [пер., примеч., указ. Н. В. Брагинской] // Сочинения: пер. с древнегреч.: В 4 т. / Аристотель; АН СССР, Ин-т философии. — М.: Мысль, 1983. — Т. 4. — С. 53–293; Коммент.: С. 682–752.
22
Арістотель. Нікомахова етика. — К.: Аквілон-Плюс, 2002. — 480 с.
23
Этика Аристотеля… — С. 89, 90.
24
Этика Аристотеля… — С. 83, 84.
25
Никомахова этика… — С. 152.
26
Музика І. В. Сутнісні характеристики судової влади як предмет історико-правового дослідження /1. В. Музика І І Судова влада в Україні і світі: історія, сучасність, перспективи розвитку: Матеріали XXV Міжнародної історико-правової конференції, 16–18 вересня 2011 р., м. Саки // Редколегія: І. Б. Усенко (голова), Є. В. Ромінський (відп. секретар), І. В. Музика та ін. — К.; Сімферополь: СМД, 2011. — Ч. 1. — С. 165–172.