Судова влада в Україні: історичні витоки, закономірності, особливості розвитку

Джерельне підґрунтя дослідження специфіки судової влади у скіфських ранньодержавних утвореннях та античних державах Північного Причорномор’я є доволі різноманітним, але наявні джерела нерівнозначні як за своєю кількістю, так і за рівнем інформативності. Вже у давньогрецькій міфології, вочевидь поширеній і в античних державах Північного Причорномор’я, відбилися певні загальні уявлення про походження судової влади. Так, Платон у своїй оповіді про Протагора згадує, що Зевс повелів Гермесові встановити людям від його імені непорушний закон: того, «хто не може бути причетним сорому й правді, вбивати як виразку суспільства» (Plat. Prot., 322 c-d). Таким чином людям було даровано почуття «діке» (δικη) — права, справедливості[43] — уособлення сили, що підтримує державний порядок, а також «айдос» (αιδως) — совісті[44] — морально-регулювальної основи ставлення особи до суспільства. Загалом важливою рисою прадавнього судочинства був його тісний зв’язок з релігійними віруваннями народів[45]. Уявлення про божественну справедливість були символічно уособлені в образі богині справедливості Феміди (в римській культурі — Юстиції), орами (доньками) якої вважалися Евномія (Законність), Діке (Справедливість) та Ейрена (Мир).

Водночас російська дослідниця С. В. Волкова наголошувала, що джерела V–IV ст. до н. е. дають можливість дійти висновку: поняття «діке» набагато глибше, ніж поняття «jus», «justitia», оскільки було пов’язане з уявленнями про державу. Вона звертає увагу й на те, що в давньогрецькій міфології «діке» не персоніфікується у вигляді богині, а застосовується як соціально-політичне поняття, як державно-правовий термін[46]. Згодом, за уявленнями тогочасного суспільства, виникає «номос» — законодавство полісів, неписане та писане як основна умова існування держави (причому обов’язково демократичної)[47].

Важливе значення для висвітлення розвитку судової влади у причорноморських полісах має дослідження виявлених археологами епіграфічних, зокрема лапідарних, написів юридичного змісту, які становлять неабияку цінність для історико-правової науки, оскільки вони є найоб’єктивнішими з усіх нині доступних джерел. Саме епіграфічні написи, віднайдені під час розкопок міст-держав, дають змогу піддати науковому аналізу автентичні юридичні тексти: закони, постанови, присяги, угоди тощо.

Найвідомішою пам’яткою права полісів Північного Причорномор’я, в якій відбились особливості організації місцевої судової влади, а також деякі риси судочинства, є присяга громадян Херсонеса (кінець IV — початок III ст. до н. е.)[48], досліджена у працях В. В. Латишева[49], С. О. Жебельова, О. А. Гавриленка[50] та ін. У ній було закріплено перелік найважливіших, з погляду херсонеської громади, обов’язків і правил поведінки громадян. Зокрема, у § 3 проголошувався обов’язок громадян «по справедливості» подавати свій голос у суді за допомогою камінців[51]. Зауважимо, що подібні пам’ятки знайдено також під час археологічних досліджень інших грецьких колоній.