Українські жінки у горнилі модернізації
- Автор: Кісь Оксана, Байдак Мар’яна
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля»
- ISBN: 978-617-12-3177-1
- Жанр: Другие документальные фильмы
Электронная книга - «Українські жінки у горнилі модернізації». Краткое содержание книги:
Книга проливає світло на таємниче і, без перебільшення, героїчне минуле українського жіноцтва, торкається ключових питань, відповіді на які унаочнюють причини, що зробили українських жінок такими, якими вони є.
Хоча формальні розлучення у селах Лівобережжя траплялися рідко, випадки, коли подружжя тимчасово розходилось, були досить звичним явищем. І хоча подекуди (наприклад, на Поділлі, Слобожанщині, Гуцульщині) винуватець підриву сімейних стосунків (негідний чоловік чи дружина) міг бути вигнаний з дому, ініціатор розлучення (незалежно від статі і причини) зазвичай зазнавав осуду.
Хороший господар, тверезий, роботящий, не покине жінки, навіть якщо вона того й варта. Він її вчитиме, поки не навчить, або приб’є до смерті. Зі свого боку й жінка не покине чоловіка, як би погано не ставився він до неї, чи був не господар і п’яниця. У таких випадках порядна жінка сама утримує сім’ю, хоч як би важко їй не було.
(Центральна Україна)
Громадська думка за будь-яких обставин засуджувала того, хто покидав сім’ю, тож жінка зазвичай змушена була миритися з наругою чоловіка, лише деякий час перебуваючи у батьків чи перечікуючи «грозу» в іншому безпечному місці (стайні, стодолі, на горищі, у сусідів тощо). Ставлення до шлюбу як до довічного союзу людей, укладеного перед Богом та громадою, що мало суттєве християнське підґрунтя, було наріжним каменем у питанні про розлучення. Християнська ідея терпіння та покори долі, призначеній Господом, також утримувала від розпаду нещасливі подружжя. Головною тенденцією судових процесів на ґрунті сімейних незгод було прагнення будь-що запобігти руйнуванню сім’ї, хоча суд і ухвалював більшість вироків на користь жінок, які потерпали від фізичного насильства. Все ж неможливість легітимного розлучення була чинником, що погіршував становище жінок у проблемних сім’ях, де жінки ставали довічними заручницями чоловіків-кривдників.
Родина
Попри все дослідники та селяни одностайні в тому, що абсолютна більшість сімей жили у злагоді та взаємній повазі. Народна пісня з Полтавщини саме таку дружину-розрадницю називає вірною:
Традиційна культура покладала головно на жінку обов’язок забезпечувати сприятливий психологічний клімат у подружжі; ця важлива роль вимагала неабиякої гнучкості, з одного боку, та готовності нехтувати/жертвувати власними інтересами, потребами, настроями — з другого. У повсякденному подружньому житті поняття любові змінювало свій сенс, втрачаючи ореол романтики та чуттєвості, набуваючи натомість значення взаєморозуміння, взаємопідтримки, взаємодопомоги. Такі стосунки чоловіка та дружини відображені у приказках: «Хто любить ревне — жаліє певне», «Полюбить — то й абихто знайдеться, але інше діло — пожаліти», «Хто за ким тужить — тому радо служить», «Люби не словами, а ділами», «Не люби мене, коли я до церкви йду, а люби, коли я біля печі стою» та інші. Про те саме йдеться у повчальній пісні з Гуцульщини:
Прояви патріархальності української культури у подружніх стосунках неоднозначні. З одного боку, загальновизнане головування чоловіка, влада якого не підлягає сумніву; з іншого — традиційна культура надає жінці шанс за деяких обставин стати фактичною лідеркою в сім’ї (хоча й розглядає таке подружжя як небажаний виняток). Майнові права та важливі господарські функції давали жінкам певну фінансову автономію і могли суттєво вплинути на становище жінки у подружжі. Ідеалом подружнього життя була злагода, збудована на співчутті та взаємопідтримці. Утім, виняткове право застосування чоловіком фізичного покарання дружини за певні провини, а також деякі риси повсякденного етикету є свідченнями нерівноправного, підлеглого становища жінки в подружжі.