Olya_#1
- Автор: Худенко Володимир
- Год: 2018
- Язык: украинский
- Год: Мультимедійне видавництво Стрельбицького
- Жанр: Научная фантастика
Электронная книга - «Olya_#1». Краткое содержание книги:
Гострий сюжет, яскраві постаті героїв та їхні карколомні пригоди, калейдоскопічне тло створеного автором феєричного світу — то все лише засіб, щоб замислитись над сьогоднішнім буттям.
— Думаєш, я сама не справлюсь?
Вона таки кепкувала.
— Перестань.
— Що перестань?
- Ін-ку-ба-тор.
— Ні.
— Новенький, автономний, саморегульований, наш або «джей-бі», сертифікований Skytek…
— Ні.
— Хочеш, я замовлю для нас ексклюзивний?
— Ні.
— От упертюх, — він мимоволі всміхнувся. — Ну чого ти?
Вона обняла його за живіт і поклала голівку на його коліна, мрійливо заплющила очі.
— Уяви лишень — твоя дитина, у мене під серцем…
Він зітхнув.
— Дикість яка… — поморщився.
— У мене під серцем…
— Люблю тебе більше за життя.
— То ти згоден?!
— Піддати тебе цим тортурам?
Вона радо закивала головою.
— Куди ж тебе дінеш, бідото моя злиденна…
Вона тонко верескнула і знов обняла його за шию, чмокнула.
— О боже, я стовідсотково про це пожалкую… — поморщився він.
А вона знов його чмокнула.
— Об чім ти радієш, пустоголова?
Чмокнула й утретє.
— Коли подамо заявку? — спитав ще він.
— Давай у Мюнхені. Восени.
— Давай у Мюнхені…
Він кивнув, і вони обоє надовго замовкли. У напівтьмі саду дзюркотів струмок, колихались сонливо фосфоричні вербиці, шурхотіли клопітливі дрони-павучки у виноградних лозах… Нічна злива беззвучно періщила по дальньому оглядовому вікну, і в тих оскаженілих патьоках покійно мигтіло, світилось, блищало, палало яскристе місто — тліло ядучою рекламою, переливалось вогнями, іскрилось далекими громовицями.
Обирайте ТВОРЧІСТЬ!
Обирайте ДОЗВІЛЛЯ!
Обирайте ЛЕГКІСТЬ!
Обирайте БЕЗПЕКУ!
Обирайте КОМФОРТ!
Обирайте UBIK!
Всі різновиди знаменитого монтажного спрею UBIK тепер доступні за аномально низькою ціною! Поспішайте придбати і змінюйте світ разом з нами!
ПАМ’ЯТАЙТЕ — всі продукти UBIK АБСОЛЮТНО безпечні, якщо використовувати їх згідно з ретельно розробленою інструкцією. Бережіть себе!
UBIK (с)
Made only in Cleveland
Chapter Five
NUR
У шістдесят четвертому, коли Роскосмос висадився на планету, місцеві жителі, росіяни-земляни, пережили неабиякий шок. Колоніальна Росія вже більше ніж століття жила в тих немислимих далях своїм відокремленим життям… і про те життя на Землі насправді мало що знали. Ходили то якісь байки, то плітки, то відверті легенди, а то й звичайнісінька дезінформація. Хтось вважав, що у них там життя, як і скрізь, а хтось — що вони там на головах ходять і жеруть чистий енерген, але в основному сходились на тому, що вони, либонь, такі ж самі люди, як і скрізь, такі ж самі росіяни, як і тут, а яким же їм ще бути?
Як виявилось — не такі. У цьому і полягав основний шок. Жителі Роскосмосу були менше схожі на планетарних росіян, ніж ті на американців чи японців. Так, звичайно, у них не було ні ріг на голові, ні щупалець, ні навіть якої чудернацької пігментації… Ну там, може, матроси мали характерну сріблясту засмагу (через недоліки тодішнього корабельного освітлення), але тих матросів мало бачили — вони майже не сходили на поверхню. А от десантники, пілоти, інженери чи кібернетики були зовні люди як люди. І говорили ж навіть тією самою російською, лише з таким ото характерним «шиплячим» колоніальним акцентом… Але на цьому вся схожість із «землянами» у «прибульців» (так їх дійсно називали) вичерпувалась.
Вони-бо були абсолютно нетутешні і чужорідні. На росіян-землян вони дивились із презирством, на всю решту землян — зі злобою. ОБОВ’ЯЗОК, ГІДНІСТЬ, ВІТЧИЗНА, ЧЕСТЬ — ось чим були забиті їхні хворі голови. Вони не жили, а СЛУЖИЛИ, не мислили, а ВИКОНУВАЛИ, були інколи смішні у своїй наївності, але вбивали безжально, і бились як звірі, і помирали без страху — задурені масованою пропагандою гвинтики тоталітарної корпорації…
Роскосмос жирів на міжпланетних перевезеннях — катав по галактиці американців, японців, індійців, іранців, європейців, усіх на світі… Гроші текли рікою, конкуренції ніякої, і боси Роскосмосу робили не бізнес, а таку собі міжпланетну секту, корпоративний культ, ростили собі мільярди рабів. Бовдури та злиденники з перенаселеної планетарної Росії відбували на далекі, задешево форматовані планети в надії розбагатіти, стати там «кимось», прославитись, зажити врешті «людським» життям… і всі як один ставали тістом для майбутніх орд «російської сарани». Через більш ніж сотню літ їхні діти та онуки вернулись і не пізнали землю своїх батьків, а вона не пізнала їх.