Останній шаман
- Автор: Тисовська Наталя
- Год: 2008
- Язык: украинский
- Год: Наш час
- ISBN: 978-966-8174-77-3
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Останній шаман». Краткое содержание книги:
Несправедливість долі вразила його: хіба міг він передбачити, який гармидер застане його в Орестовій домівці! Якщо й була тут десь дисертація Святослава Пилиповича Шапки, ті, що перевернули помешкання догори дриґом, не могли оминути омріяний журналістом диск.
Зависнувши на ліктях, розчарований до сліз Юрасик не наважувався зірвати скотч і перелізти до кімнати. Та й навіщо? Що після такого погрому могло зостатися? Він покрутив головою.
Ліворуч од вікна до стіни притиснувся письмовий стіл. Неушкоджений комп’ютер спав із вимкненим монітором. Три шухляди столу, з вивернутими нутрощами, беззахисні, хитлявою пірамідою громадилися на підлозі. У верхній шухляді, до якої журналіст навіть міг би торкнутися пальцями — треба тільки трошки підтягнутися, лягти черевом на вузьке підвіконня, — без ладу навалено з десяток лазерних дисків.
Юрась Булочка вивільнив одну руку і, ризикуючи будь-якої миті не втриматись і злетіти з вікна, присвітив собі запальничкою. На чотирьох верхніх дисках жовті клейкі папірці, наліплені зсередини прозорих пластикових упаковок, мали однаковий напис. Юрасик примружив короткозорі очі.
«С.П.Ш. Дис. (копія у рdf»
Юрась дмухнув на вогонь, загашуючи, тоді затис запальничку зубами, щоб вивільнити руку. Звільна потягнувся до найближчого диску. Десять сантиметрів лишилося, п’ять, три, два…
Захоплений журналіст не почув, як до хати хтось під’їхав. Невідомий своїм ключем відімкнув сінешні двері — либонь, його не зупинила офіційна печатка — та зайшов досередини. Прогулявшись кухнею, — дошки на підлозі вискнули й затихли, — невідомий виріс на порозі спальні.
Юрась Булочка висів у вікні, пальці торкалися пластикової коробки з диском. У хаті навпроти світилася шибка, і голова журналіста чітко вирізнялась у пустому віконному прорубі, але світло пожартувало з невідомим нічним гостем: чорна Юрасикова голова не мала обличчя. Невідомий зробив крок до вікна.
Журналіст сахнувся, розтиснув зуби і впустив запальничку. Вона впала на підвіконня і дзенькнула. Невідомий шарудів рукою по стіні, шукаючи вимикач. Його постать видавалась у темряві неприродно гігантською.
Юрась рвонувся вперед, ухопив диск і, щосили стикаючи його побілілими пальцями, зіслизнув із вікна та гримнувся на землю. Кросівки вкарбувались у м’якому ґрунті, але журналістові зараз було начхати: вже за двадцять секунд клаповуха «копійка» вивертала на дорогу, втікаючи з усіх коліс.
Замок ляснув і відімкнувся. Білий папір із круглою печаткою ляпав од вітру, шарудів. Темінь помешкання насунулася, засліпила очі. Марадона широко розплющив повіки. Його майже котячі зіниці швидко звикали до темряви, вони вже розрізняли вішак на стіні, а на ньому — зимовий одяг, який господар ще не встиг заховати на літо, вже бачили крізь проріз сінешніх дверей кухонний стіл і тонку смужку місячного світла на ньому. Марадона зробив м’який обережний крок до кухні, рипнула дошка.
Зі спальні тягнуло вогкістю, холодом. Міліціянт поїжився, згадав про розбиту шибку. Пройшов до кімнати, хотів увімкнути світло, але застиг на порозі.
На тлі голого вікна, відтінена світлом із хати, що навпроти, стирчала голова. Замість обличчя — чорна пляма, плечі гострі, підліткові. Марадона ступив інстинктивно вперед, зрозумів, що все одно не встигне впіймати злодюжку, який купився на розбите вікно, і простягнув руку, шукаючи вимикач. Зі свого візиту сьогодні вдень він точно пам’ятав, що вимикач має бути праворуч, отут, біля шафи-пеналу, але той — мов крізь землю провалився.
Голова у вікні смикнулась, а потім тихенько поповзла донизу. Щось дзенькнуло, вдарившись об підвіконня. Марадона кинув шукати вимикач, стрибнув до вікна.
Зашпортуючись у корчах смородини, злодюжка втікав крізь садок, в один скок майнув через паркан, зник із поля зору і виринув ген у кінці вулиці, потрапивши під стовп світла: ліхтар над чиєюсь хвірткою — хитрий прилад на фотоелементах — увімкнувся, зреагувавши на рух.
Марадона здивувався. Злодюжка для підлітка був зависоким на зріст, та й рухи його — занадто метушливі, наче переляканий не на жарт. Ні, на нахабного пробийголову не схожий, а схожий… А на кого ж це він схожий? Знайоме, щось таке знайоме!..
Марадона нарешті намацав вимикач, і світло наповнило кімнату й пролилось у садок, вибіливши вишневий квіт. На підвіконні замерехтів сріблом маленький прямокутник. Міліціянт перетнув кімнату й нахилився над сяйним прямокутником. Помацав себе по кишенях у пошуках поліетиленової торбинки, яку про всяк випадок завше мав на собі. Прямокутник іще раз блиснув і опинився в торбинці. І тільки тепер Марадона звернув увагу на те, що сріблястий прямокутник — це незвичайної форми запальничка з малюнком на пласкому боці.