Останній шаман

Пані Мокош зосередилася. Водила обручкою поволі, переносячи її з квадрату в квадрат так, мовби ставила важливий хімічний експеримент і кожне відхилення від маршрутної карти могло вартувати їй посади або, того гірше, життя. Над зірчастою фігурою, яка нагадувала чи то ікла звіра, чи то вигнуті ножі, обручка спершу дрібно затремтіла, а потім почала шалено розгойдуватися з боку в бік.

— Ага, — буркнула пані Мокош і записала щось на берегах телевізійної програми, яка трапилася під рукою.

Перенесла обручку в наступний квадрат, потім у наступний. Кілька разів нитка здригалася, а обручка — розхитувалася. Жінка вдоволено відмічала це на берегах телепрограми. Врешті вона відірвалася від захопливого заняття, розірвала нитку й кинула її в попільничку, обручку натягнула на палець, де та магічно зникла, а мапу охайно склала вчетверо й сховала в шухляду столу. І тоді повернулася до Валерія Нечипоренка.

— Ну, що я вам можу сказати. Кепські справи.

Валерій Нечипоренко пополотнів.

— Ну-ну, не лякайтеся так, — поплескала його пані Мокош по руці, — з будь-якої халепи завжди є вихід… До речі, а що сталося з собакою?

Валерій Нечипоренко швидко закліпав.

— Його Марадона забрав…

— Добре… Ви чекаєте моєї поради? — жінка ще раз переглянула свої нерозбірливі записи, пробурмотіла: — У квадраті В-3, а це означає… Ні, стривай, отут ще є… Еге ж… Отже, поки що можете звернутися до комп’ютерного клубу.

— Куди? — вивалив очі міліціянт.

— До рябокінського комп’ютерного клубу, — терпляче пояснила сестра священика.