Останній шаман
- Автор: Тисовська Наталя
- Год: 2008
- Язык: украинский
- Год: Наш час
- ISBN: 978-966-8174-77-3
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Останній шаман». Краткое содержание книги:
— Роби щось! — прогарчав він у вухо нявці. — У тебе ж на кожен випадок є план!
Лісова мешканка божевільним поглядом прошила товариша через плече, але щось у ній тіпнулося, сіпнулося, й мов полуда з очей впала: вона твердіше стала на ноги й розправила плечі. Викручена рука зразу дала про себе знати: нявка жалібно скривилася. Підтримавши хвору руку здоровою, вона заплющила повіки, зосередилася й монотонно забубоніла.
Нявка трусилася, мов у пропасниці.
Хованець не міг уторопати, чому нічого не відбувається. Не відав він те, що знала нявка: на того, на кого обернувся лилик, пролежавши стільки днів на мурашнику, не подіє жодне заклинання!
— Я тобі прощаю маленьку облудну спробу, — промовив лилик глузливо. Нявка величезними жовтими очима зорила просто на нього. Лилик стояв на мурашнику напрочуд зграбно, наче йому було зручно на хисткій горі гілочок, дбайливо зібраних мурахами. — Бачиш, який я сьогодні великодушний? Моє нове тіло, наросле на старих кістках, не бажає оскверняти цей чудовий день. Ідіть, куди йшли, але не забудьте: там ми можемо знову зустрітися. І тоді… самі знаєте, що буде!
Лилик вдоволено розправив крила й шаснув угору. З дерев посипалося листя й дрібні гілочки, а лилик кілька разів шарпнувся у верховітті, мов не знав, яку дорогу обрати, а далі шугнув униз і, черкнувши хованця по шерсті крилом, здимів.
Розділ VIII
ЩО МОЖЕ РОЗПОВІСТИ ЧОРНО-БІЛА СВІТЛИНА
Ще остання досвітня зірка проглядала на небі, а Валерій Нечипоренко був уже на ногах. Він чудово розумів, що в досвітню годину комп’ютерний клуб не може бути відчинений, але його то не турбувало. На святковий ранок він запланував багато невідкладних справ. Вистало б тільки часу, щоб їх усі переробити!
Валерій Нечипоренко визирнув у вікно, завважив, що зірка тьмяніє, а зі сходу на зміну їй потужно лізе світло, й задоволено усміхнувся. Був певен, що сьогодні прокинувся чи не найпершим у всьому містечку, тож нема чого боятися зустріти на вулиці небажаних ранніх перехожих.
Валерій Нечипоренко виставив ніс надвір, зіщулився від ранішньої прохолоди й натягнув светр. Розпаленіє на сонці — зніме.
До призначеної зустрічі зі столичним журналістом Юрасем Булочкою лишалося кілька годин, тож Валерій Нечипоренко не вагаючись замкнув вхідні двері і вийшов на вулицю Замкову. Вона круто спускалася до центру містечка, а пообіч звичних ще з осені калюж нависали п’ятиповерхівки. Де-не-де вивищувався дев’ятиповерховий будинок, який на вулиці Замковій видавався вже зовсім чудернацьким і недоречним.
Валерій Нечипоренко неквапом зійшов до кінця звивистого узвозу — там починалася центральна вулиця, яка тяглася через усе містечко, — перетнув дорогу й попрямував до річки. Останнім часом шлях цей він долав неодноразово, адже саме там, ледь не під лісом, де річка робила вигин, жив Орест, який так нагло зник два дні тому.
Валерій Миколайович побував ув Орестовій хаті за ці два дні тричі — спершу з групою міліціянтів (коли й умовив Марадону забрати собі чорного пса, адже у крихітній Нечипоренковій квартирі собаці просто не було би де повернутися), тоді сам, тоді ще раз приходив туди з групою, а тепер пригадав одну деталь, яка вразила його минуло разу, і вирішив уже вчертверте навідатися в хату під зеленою стріхою.
Міліціянт поволі шкандибав ґрунтівкою, обминаючи калюжі, в котрих плавали косі сонячні промені, і міркував над загадками, що йому загадала сестра священика. Навіть тоді, коли з його вуст зірвалося запрошення, Валерій Нечипоренко ще вповні не усвідомив, що він робить, а після того, як пані Мокош з незнаємого дива призначила йому зустріч — чи можна буде назвати її побаченням? — аж на неділю, він цілком розгубився і ніяк не міг розчовпати, що коїться в нього всередині. Щось дуже, дуже, дуже дивне відбувалося з ним останнім часом!
Валерій Нечипоренко дійшов до рогу і видибав на потрібну вулицю. Можна сказати, тепер він зовсім поряд. Якби не розквітлі дерева, міг би й побачити зелену стріху — он у тому дворі…
Але чому хвіртка відчинена?!