Піти й не повернутися

На жаль, горбик виявився зовсім невеличким, за сотню кроків він несподівано обірвався: закінчився соснячок, попереду було зжате, з розставленими бабками, хлібне поле. Подітися йому, однак, не було куди, і він побіг далі — по житнищу через поле, туди, де поблизу кучерявився зелений шнурок вільшняка.

Тут його швидко помітили, ззаду почувся окрик і недалекий постріл — стрімка куля швидко стьобонула по його штанях, просікла порожній портсигар у кишені?

— Сотников надто добре відчув цей удар і озирнувся. За ним гнався вершник: з пітним озвірілим обличчям той пригнувся над вороною кінською гривою, тримаючи напоготові пістолет у правій руці. Від коня, звісно, не втечеш. Сотников сказав собі: «Амба!» — й обернувся обличчям до вершника. Кінь ледве не збив його з ніг; в останній момент він якось вивернувся з-під копит і метнувся за бабку. Німець крутнувся в сідлі, відкинув убік руку — постріл перебив на верхньому снопі перевесло, солома, пирснувши, опала на боки. Але Сотников уцілів і, щоб якось боронитися, схопив з-під ніг звичайний, з кулак, польовий камінь. Знову якось ухилившися від коня, він спритно, однак, ударив німця у щелепу; той квапливо стріляв, але й цього разу мимо. Відчувши якусь силу в цих каміннях, Сотников почав хапати їх із житнища і жбурляти в німця, що крутився на коні довкола, все тиркаючи в нього пістолетом. Ще два постріли пролунали в полі, та вони не зачепили втікача; підбадьорений своєю удачею, він кинувся за другий ряд бабок.

Поки німець управлявся з конем, Сотников пробіг, може, п'ять кроків, а потім спинився, знову замахнувся каменем, щоб ударити назустріч. Він жбурнув один за одним три камені, німець, ухиляючись, поспіхом стріляв; Сотников крутився на землі, як в'юн, — і від куль, і від копит, на щастя, йому допомагали бабки, і він стрибав навколо них, немов заєць. Тоді німець направив коня прямо на бабку, кінь високо стрибнув через нього; Сотников упав на коліна і якось вивернувся з-під копит — кінь тільки боляче стьобанув хвостом його по обличчю. Бабка, однак, завалилася, снопи попадали, і німець майже впритул тицьнув у нього парабелумом. Але Сотников раптом внутрішньо ойкнув од радісного здивування — парабелум його круто вигнув затвор; закінчилися патрони. Німець зрозумів свою невдачу, різко осадив коня, той став дибки, а Сотников що є сили кинувся полем уперед, до чагарника.