Незвичайні пригоди Марко Поло

Дні при дворі великого хана були схожі на барвистих метеликів, що бездумно пурхають по садах і квітниках. Придворна служба геть заполонила увагу

Марко, тому він мало бував у своїй чудовій садибі, відокремленій від гомінкої вулиці трьома дворами. В тінистій альтанці любила подовгу сидіти Ашіма.

Грюкнули двері. Це прийшов додому Марко. Він не помітив її. Ашіма пройшла по траві до басейну з золотими рибками, розташованого посеред двору. Біля води ріс кущ жасмину. Чого б їй не прикрасити волосся квітами? Вона стала навколішки на край басейну і глянула в воду.

Раптом дівчина почула якийсь шум і здригнулася. Вона швидко схопилася і побігла назад в альтанку. Серце в неї калаталося так, ніби її спіймали на чомусь поганому.

Може, їй піти в кімнату? Полуденне сонце пекло немилосердно. Вітер ані кине.

Марко ніби й не помітив, що дівчини немає на подвір'ї. Якийсь чужий, охоплений неспокійною діловитістю, він швидко пішов у будинок. Хтозна, про що він зараз думав. Ашімі здавалося, ніби він зовсім змінився останнім часом.

При дворі великого хана весь час влаштовували бенкети. Імператор подарував Марко вишитий золотом костюм. Він був оздоблений перлинами і коштовними каменями. «Ціна йому — п'ятнадцять тисяч бізантін[18], — пояснив Марко дівчині. — Ти лиш глянь, Ашіма, такого вбрання не носить навіть дож Венеції. За нього можна купити цілий корабель!» Звичайно, розкіш імператорського двору трішки засліпила його. Де вже йому було помітити дві білі квітки жасмину в чорному волоссі дівчини!

Напевно, сидить зараз у своїй кімнаті і записує все, що побачив і почув при дворі імператора. Або, схилившись над книгами, вивчає татарську чи уйгурську мову. Кажуть, що кунгуратський народ віддав на службу імператорові тисячу найкрасивіших дівчат, дочок князів та інших родовитих людей. Коли хто-небудь з сановників забажає взяти собі жінку, він звертається до імператора з проханням. Якщо імператор ставиться до нього прихильно, то віддає йому одну з цих юних красунь та ще й з великим посагом. Так його величність дбає про своїх вельмож.

А хіба вона, Ашіма, гірша за дівчат кунгуратського народу? Дівчина провела пальцем по лобі й носі і торкнулася красивих губ.

Вона сиділа в альтанці і мріяла. Якби хто-небудь спитав її: «Що було найкращого в твоєму житті?» вона знала б, що відповісти. Не щось велике, особливе, не коштовні прикраси з діамантів і перлів. Ашіма нічого не знала про страшну небезпеку, яка загрожувала Марко того весняного вечора в Канчоу. Тому ніщо не затьмарювало її прекрасних спогадів про ту вечірню розмову з Матео і Марко. Коли Ашіма розповідала казку про дивовижного коня та синів індійського короля, вона вперше відчула себе вільною від похмурих тіней минулого.

Вона запам'ятала кожне слово. В кімнаті було темно. Вугілля перегоріло, і в металічній жаровні лишився тільки білий попіл. «Якби ти мала чарівного коня, — сказав їй тоді Марко, — ти б вмить покинула нас». «Похолодало. Ти змерзла, донечко», згадується їй стурбований голос Матео. Але Марко раптом каже: «Я одвезу тебе в Куньмін, Ашіма. Коли ми дістанемося до двору великого хана, я попрошу в нього дозволу поїхати через Китай. Ми вирушимо всі разом: Матео, ти і я».