Твори в двох томах. Том 2

Наприкінці місяця я послав корабель додому по свіжі харчі й новини. Повернутися він мав через три-чотири дні й привезти, поряд з іншими, відомості про наслідки мого нового експерименту. Я надумав замінити турніри іншою розвагою, яка давала б вихід надмірній енергії лицарів, не дозволяла б їм казитися з жиру й водночас розвивала найкращу рису їхньої вдачі — прагнення скрізь і в усьому утверджувати свою першість. Створені мною добірні команди тренувалися вже досить довго, а тепер вони мали привселюдно довести свою майстерність.

Експеримент мій звався коротко і просто: бейсбол. Щоб відразу ж запровадити моду на цю гру й піднести її на недосяжну для критики височінь, я обирав гравців у перші дві команди не за здібностями, а за знатністю. Кожен лицар в обох дев’ятках був монаршою особою. В Артуровім оточенні цього добра було скільки хоч: кинь цеглину — і влучиш у якогось короля. Звісно, я й не намагався вмовити когось із них, щоб розстався з бойовим обладунком — вони не знімали його, навіть купаючись. Я домігся лише одного — переконав їх одягатися так, щоб хоч команди відрізнялись одна від одної. Одна команда грала в кольчугах, а друга — в панцирах з бесемерівської сталі, виробництво якої я недавно налагодив. їхні тренування були, найхимернішим видовиськом з усіх, які мені будь-коли доводилося бачити. Ударів м’яча вони в своєму спорядженні не боялись, а тому не ухилялися від нього, а приймали на груди, і, влучаючи в бесемерівський панцир, м’яч відскакував часом ярдів на півтораста, а коли гравець з розгону кидався на землю, щоб на череві в’їхати до своєї бази, то він нагадував броненосець, який заходить у порт. Спершу я призначав суддями людей не вельможних, але від цього довелося відмовитись. Лицарям-бейсболістам догодити було не легше, ніж командам дев’ятнадцятого століття. Перше втручання судді було й останнім: його розрубували биткою навпіл, і друзі відносили труп додому на ношах. Коли помітили, що жоден суддя не переживає гру, суддівство стало непопулярним. Довелося запрошувати титулованих урядовців, яких висока посада захищала б від розправи.