Твори в двох томах. Том 2
- Автор: Твен Марк
- Год: 1985
- Язык: украинский
- Год: Дніпро
- Переводчик: Евгений Крижевич
- Жанр: Исторические приключения
Электронная книга - «Твори в двох томах. Том 2». Краткое содержание книги:
Рабство було скасоване; всі люди стали рівні перед законом; впроваджено справедливу систему оподаткування. Телеграф, телефон, грамофон, друкарська машинка, швацька машина, безліч розумних механізмів, що їх приводила в дію пара чи електрика, поволі ставали предметами щоденного вжитку. Темзою курсували два пароплави, ми мали вже кілька військових кораблів з паровими двигунами й закладали основи торговельного пароплавства; я готувався відправити експедицію для відкриття Америки.
Ми будували кілька залізничних колій, а лінія Камелот — Лондон уже діяла. Я пішов на хитрість: оголосив усі посади, пов’язані із службою руху, високими й почесними. Розрахунок був простий: привабити цим лицарство та дворянство й залучити їх до суспільно корисної праці, щоб не казилися з жиру. Успіх перевищив усі мої сподівання, за вакантні посади змагалася сила-силенна кандидатів. Кондуктором вечірнього експреса став герцог; не було жодного кондуктора з титулом нижче графського. Це були непогані хлопці, але вони мали дві вади, проти яких я виявився безсилим: по-перше, на роботу виходили в бойовому спорядженні, а по-друге, беручи повну плату за проїзд, квитки відривали на меншу суму, тобто обкрадали компанію.
В усій Англії, мабуть, не лишилося лицаря, що не виконував би якоїсь корисної праці. Вони й далі мандрували з одного кінця країни в другий, але тепер уже як слуги суспільства; їхня схильність до мандрів і неабияка витривалість робили з них чудових сіячів цивілізації. Вони роз’їжджали в панцирах, з мечами, списами та бойовими сокирами, і якщо їм не щастило вмовити когось узяти швацьку машину на виплат чи механічне фортепіано, чи огорожу з колючого дроту, чи журнал товариства непитущих, чи якийсь інший з незліченних товарів мандрівної торгівлі, вони просто вбивали незговірливого й їхали собі далі.
Я був щасливий. Все йшло дуже добре, наближаючи здійснення моїх найзаповітніших мрій. А їх у мене було дві. Перша — розвалити католицьку церкву й на руїнах її збудувати церкву протестантську, але не як державну релігію, а тільки для охочих. І друга — видати декрет, що запроваджував би після смерті Артура загальне виборче право для всіх чоловіків і жінок — принаймні для всіх чоловіків, розумних і дурних, і для всіх матерів середнього віку, котрі, слід гадати, знають не менше, ніж знають їхні сини в двадцять один рік. В Артура попереду було ще років тридцять життя, — ми з ним були однолітки, обом по сорок, — і я сподівався, що за цей час зумію підготовити наступне покоління до події, якої ще не знала історія людства — всеосяжної і рішучої, але безкровної революції. Внаслідок чого мала виникнути республіка. Мушу, хоч мені й соромно, признатися: в глибині душі в мене зріло честолюбне бажання стати її першим президентом. Як бачите, людське мені не чуже — і від цього нікуди не дінешся.
Кларенс теж стояв за революцію, однак трохи іншого характеру. Він мріяв про республіку без привілейованих класів, але не з виборним головою уряду, а з королівською династією на чолі. Він вважав, що народ, який звідав радість вірнопідданства за монархії, без такої радості вже не зможе жити і захиріє, а то й пропаде від туги. Я доводив йому, що королі небезпечні. А він відповідав: «Гаразд, тоді заведіть котів». На його думку, котяча королівська династія цілком відповідатиме всім вимогам. Користь від них буде не менша, ніж від будь-якої іншої королівської родини, вони знатимуть стільки ж, відзначатимуться тими самими достоїнствами й вадами, тією самою схильністю до бійок з іншими королівськими котами, тією самою сміховинною пихатістю та безглуздим марнославством, — і при цьому коштуватимуть країні зовсім небагато. А «милістю божою Воркіт VII, чи Воркіт XI, чи Воркіт XIV» звучатиме незгірше за ім’я якогось іншого двоногого кота в королівських штанях.
— Як правило, — казав він своєю чистою сучасною англійською мовою, — моральні якості тих котів будуть значно вищі, ніж у першого-ліпшого короля, і це надзвичайно позитивно впливатиме на народ, бо народ завжди схильний наслідувати свого монарха. А що любов народу до свого монарха позбавлена розумного начала, то він легко привчиться схилятись і перед цими граційними нешкідливими котами, надто коли всі побачать, що хвостатий король нікого не вішає, не четвертує, не кидає до в’язниці і не чинить ніякої іншої кривди. Тоді його почнуть обожнювати ще більше, ніж звичайного короля. Все уярмлене людство схоче перейняти у нас таку гуманну й благородну державну систему, і незабаром королі-різники почнуть повсюдно зникати, а їхні піддані заповнюватимуть вакансії кошенятками з нашого королівського дому; ми станемо котячою фермою, вирощуватимемо котів для всіх тронів світу; через сорок років коти порядкуватимуть усією Європою, а постачати їх будемо ми. І тоді скрізь запанує вічний і нескінченний мир… Ня-а-а-ав! Мур-мур, няв!