Твори в двох томах. Том 2

— Чудова воєнна кореспонденція, Кларенсе, ти став прекрасним журналістом. Ну, а як же король? Очунявся? Видужав?

— На жаль, ні. Бідолаха помер.

Мене ця звістка приголомшила — мені здавалося, що смерть ніколи не візьме Артура.

— А королева, Кларенсе?

— Пішла в черниці — в Амсберійський монастир.

— Скільки подій! І за такий короткий час. Аж не вкладається в голові! Що ж тепер нам робити?

— Хочеш, я скажу тобі?

— Кажи!

— Поставити на карту своє життя і битися до останнього!

— Як це розуміти?

— В країні тепер порядкує церква. А вона прокляла не тільки Мордреда, але й тебе, і поки ти живий, цього прокляття з тебе не знімуть. Ворожі тобі сили гуртуються. Церква скликає все недобите лицарство, і як тільки стане відомо, що ти повернувся, нам з тобою не минути лиха.

— Казна-що! Це з нашою досконалою смертоносною зброєю, з нашим добірним військом?..

— Облиш! Ми можемо розраховувати щонайбільше на шістдесят надійних бійців.

— Та що ти кажеш? А наші школи, наші коледжі, наші величезні заводи, наші…

— Коли з’являться лицарі, всі ці твої установи перекинуться на бік ворога. Невже ти гадаєш, що встиг за цей час витравити забобони з цих людей?

— Я був певен.

— Ти помилявся. Вони трималися мужньо до відлучення. А опісля вони вже тільки вдавали мужність, бо душа їхня у п’ятках опинилася. Будь готовий до цього: коли лицарське військо наскочить, вони зрадять тебе.

— Кепські новини. Виходить, ми пропали. Вони обернуть нашу науку проти нас.