Війна Путіна проти України. Революція, націоналізм і криміналітет
- Автор: Кузьо Тарас
- Год: 2018
- Язык: украинский
- Год: ДУХ I ЛIТЕРА
- ISBN: 978-966-378-622-3
- Переводчик: Андрей Павлышин
- Жанр: История
Электронная книга - «Війна Путіна проти України. Революція, націоналізм і криміналітет». Краткое содержание книги:
17 квітня 2014 року Путін риторично запитав, чому радянські лідери віддали Харків, Луганськ, Донецьк, Херсон, Миколаїв і Одесу радянській Україні. Подібним чином у 1990-х роках російські націоналісти, зокрема мер Москви Юрій Лужков, ставили питання про те, чи не сп’яну Микита Хрущов «подарував» радянській Україні Крим. «Згодом, з різних причин ці території відійшли. А народ же там залишився», — заявив Путін.
Насправді Новоросія як частина Російської імперії ніколи не була населена російською більшістю: тут переважали українці, а саме українські селяни, які вирушили туди після її анексії Санкт-Петербургом. За даними царського перепису 1897 року, українські селяни становили більшість населення у всьому регіоні Новоросії[786] (як уже зазначалося, цей перепис розглядав «малоросів»-українців як підгрупу «росіян»). Ці землі також населяли євреї, румуни й татари; росіяни, до яких звично апелював Путін, масово стали прибувати значно пізніше, під час радянської індустріалізації[787].
Через нездатність РФ мобілізувати російськомовне населення у більшості південних та східних регіонів України проект «Новоросії» довелося згорнути. Навесні 2015 року Кремль «фактично визнав поразку, незалежно від того, як він намагається це прокрутити». «Мрії багатьох росіян, які ностальгують за імперією, про те, що значні терени російськомовної України буде приєднано до Москви, зів’яли»[788]. Більшість російськомовних громадян України тяжіють до Києва, а не до Москви, і навіть ті, хто мав намір втілити проект «Новоросія» в життя, пояснювали свій провал тим, що вони «не мають активної підтримки у східних областях України»[789]. Втім, хоча проект так і не зрушив з мертвої точки, російські націоналісти так і не змогли визнати той факт, що російськомовні українці у переважаючій своїй більшості є українськими патріотами. В інтерв’ю російському журналісту Ґіркін продовжував наполягати, що «Новоросія» — це «російська держава, населена російськими людьми, такими ж, як ми з вами», які хочуть бути в складі Росії[790]. Вони з Путіним дуже помилялися[791].
У рамках російського проекту «Новоросії» планувалося розв’язання громадянської війни із застосуванням гібридних методів, що дало б Росії додаткові «підстави» для втручання. Харків і Одеса були стратегічними містами, де з лютого по травень 2014 року за підтримки з Росії тривало силове протистояння. У чотирьох сусідніх областях — Дніпровській, Запорізькій, Херсонській та Миколаївській провокації не мали громадської підтримки. З обласних центрів цих регіонів найбільш «радянізованим» вважався Миколаїв із його підприємствами військово-промислового комплексу і значними економічними зв’язками з Росією; проте на виборах міського голови 2015 року кандидат від прозахідної «Самопомочі» Олександр Сенкевич переміг тут кандидата «Опозиційного блоку»[792].
ВИСНОВКИ
Століття тому частина населення Донбасу, серед яких ті, хто підтримував найпопулярніші політичні сили — анархістів Махна і більшовиків — не бажала бути частиною України, керованою Центральною Радою чи Директорією. Цей регіон, за виключенням території колишньої Області Війська Донського, раніше вже був частиною українських губерній, які було включено до складу радянської України задля розширення бази більшовицької підтримки всередині УРСР Упродовж усієї історії радянської держави він залишався оплотом консервативних сил проти націонал-комуністів. Донбас був потужним лобістом інтересів Москви та провідником радянської національної політики й русифікації; у містах краю мало цікавилися українською історією, культурою та мовою, проте сільська людність (відсоток якої на Луганщині був вищим, ніж на Донеччині) лишалась україномовною та українокультурною. Швидкий перехід до незалежної України мало що змінив. Донбас початку XXI століття успадкував досвід і радянського минулого, і кримінальної війни 1990-х років. А після того, як 2002 року Янукович та донецький клан вийшли на загальнонаціональний рівень і двічі спробували опанувати всю Україну, громадянське суспільство відповіло масовими протестами.
786
Serhy Yekelchyk. The Conflict in Ukraine: What Everyone Needs to Know (Oxford; New York: Oxford University Press, 2015): 118.
787
Marlene Taruelle. ‘The Three Colors of Novorossiya, or the Russian Nationalist Mythmaking of the Ukrainian Crisis’, Post-Soviet Affairs, vol. 32, no. 1 (January 2016): 55–74.
788
Owen Matthews. ‘Russia’s Ukrainian Retreat’, Newsweek, 8 June 2015.
789
‘Обзор: «Проект Новороссия» — game over?’ BBC, 4 червня 2015.
790
‘«Совершив переворот в Киеве, Запад приставил пистолет к виску России»: Игорь Стрелков в интервью «Коммерсантъ FM»’, Коммерсантъ, 14 ноября 2014.
791
За іронією долі, представникам української діаспори також не завжди вдавалося вбачати в російськомовних українцях українських патріотів.
792
Hannah Thoburn. ‘Mykolayiv Makes a Surprising Turn Toward the West’, Atlantic Council, 1 December 2015.