Війна Путіна проти України. Революція, націоналізм і криміналітет

Другим чинником була глибоко вбудована у повсякдення Донбасу культура насильства. Широке використання бойовиків мафії для фальсифікації виборів, корпоративного рейдерства, нападів на журналістів та опозицію підготували атмосферу для подальшої ескалації. Чільні олігархи з Партії регіонів, зокрема Ахметов, не засудили насильства, яке розв’язав президент Янукович проти активістів Євромайдану. Деякі з бойовиків пізніше утворили осердя батальйону «Восток» («Схід»), загону спецпризначення ГРУ, очолюваного колишнім офіцером «Альфи» СБУ Олександром Ходаковським.

Під час Помаранчевої революції та Євромайдану Партія регіонів звозила до Києва членів спортивних клубів та злочинних угруповань (більшість вимушених учасників провладних мітингів були працівниками бюджетних закладів, зокрема шкіл, лікарень тощо). У 2014 році, на відміну від подій десятилітньої давності, у складі правлячої верхівки еліти забракло поміркованого крила, яке б завадило Януковичу вдатися до насильства, натомість Путін, його найближчий радник Владіслав Сурков і російська розвідка тиснули на українського президента, аби той вжив жорстких репресивних заходів проти протестувальників[763].

По-третє, донбаські олігархи залишалися пасивними, нейтральними або брали участь у подіях на боці росіян упродовж періоду від втечі Януковича наприкінці лютого 2014 року аж до вторгнення та російських «зелених чоловічків» на чолі з Ґіркіним на початку квітня. Російські підрозділи здійснили скоординоване захоплення Слов’янська, Горлівки, Красного Лиману (нині Лиман), Краматорська, Артемівська (нині Бахмут), Красноармійська (нині Покровськ), Дружківки, Макіївки і Єнакієва. До моменту їхнього прибуття місцеві проросійські угруповання не мали фахово керованих військових сил. Починаючи із 2010 року агенти російської розвідки проникали й перебирали керівні позиції в СБУ, а під час Євромайдану таємно навчали та фінансували бойовиків-«антифашистів» і російських націоналістів[764]. Важко повірити, що Ахметов не знав про ці російські таємні операції, адже він мав величезну ділову імперію, мережу Партії регіонів в органах місцевого самоврядування та повністю контролював силові структури в Донецькій області.

Ахметов відхилив пропозицію очолити Донецьку обласну адміністрацію (Сергій Тарута мав би очолити Луганську ОДА) і відмовився підтримати формування українських добровольчих батальйонів[765], — на відміну від Коломойського, який погодився на обидві пропозиції. Упродовж трьох місяців (лютий-квітень 2014 року) місцеві еліти та олігархи мали шанс заблокувати проросійських заколотників, мобілізувавши проукраїнських демонстрантів. Робітники і шахтарі залишилися пасивними і лише патрулювали за наказом Ахметова вулиці в Маріуполі, проте і це сталося набагато пізніше, у травні. Звягільський та інші очільники Партії регіонів контролювали найбільші вугільні копальні і могли мобілізувати шахтарів проти російських маріонеток.