Перстень Борджіа
- Автор: Нефф Владимир
- Серия: Петр Кукань #2
- Год: 1990
- Язык: украинский
- Год: Дніпро
- ISBN: 5-308-00723-3
- Переводчик: Иван Иванович Сварник
- Жанр: Исторические приключения
Электронная книга - «Перстень Борджіа». Краткое содержание книги:
В цю мить знадвору долинув залп. Отець Жозеф узяв з рук писаря перо й підписався.
Отримавши звістку, що його бажання виконано і згаданий Петр Кукань із Кукані розстріляний, юний кардинал Джованні Гамбаріні сів у свою карету, оздоблену гербом Гамбаріні — срібною ногою в наголіннику між двома зірками на червоному тлі, з гербовим девізом Гамбаріні «Ad summam nobilitatem intenti»[39] — і наказав їхати до Бастілії, бо хотів на власні очі пересвідчитися, що Петр справді вже не живе.
Минула восьма година вечора, небо було чорне й беззоряне, але ніч, що настала, не принесла місту звичного спокою й миру, скоріше навпаки, бо на набережних і вулицях поблизу Лувра було людніше, ніж у білий день, а вологий південний вітер доносив із протилежного берега Сени до вух занепокоєного юного кардинала багатоголосий і невиразний гамір, витворений роздратованим людським мурашником.
Юний кардинал уже досить давно усвідомив, що опозиція французького суспільства проти влади королеви–регентки та її довірених осіб, отже, і проти нього, зростає, тому задля постраху наказав поставити шибениці в різних місцях по всьому Парижу, переважно на перехрестях і головних площах. І зараз його дуже налякало, що на одній із цих шибениць на розі старого Бурбонського палацу, яку освітлював ліхтар на залізному гаку, він побачив самого себе, себто солом’яне опудало, що зображало його, юного кардинала, про що свідчили червоні лахи, які нагадували вбрання священика, й червона шапочка на голові. І ця страхітлива картина, яку юний кардинал споглядав, не вірячи своїм очам, бо досі не міг збагнути і примиритися з думкою, що така безсоромність узагалі можлива, несподівано зникла, так ніби юний кардинал ні з того, ні з сього осліп: хтось жбурнув у шибу карети жменю грязюки, отож вона відразу стала брудною. А люд, серед якого продиралася карета з ненависним знаком ноги в наголіннику, свистав, насмішкувато рохкав, мукав, провішуючи славу королеві й загибель Кончіні та Гамбаріні.
«Це все винен він, — тремтячи від страху, думав юний кардинал Гамбаріні. — Його дешевий жест у катівні, який спровокував короля до промови. Але все це мине, все владнається. Парижани дикіші, ніж ми, італійці, легко шаленіють і збурюються, але вистачить кількох прилюдних страт, і всі заспокояться; я живий, а він мертвий, і це найголовніше».
Тим часом «ляп», — по другій, протилежній шибі карети розтеклася грязюка, і юний кардинал опинився у цілковитій темряві, яка так гнітюче подіяла на його душевний стан, що він не зміг відігнати від себе настирливої думки: «Сьогодні в мене кидають грязюкою, а завтра, хто знає, може, кидатимуть камінням». Тому він полегшено зітхнув, коли під колесами карети лунко заторохтіли нещільно підігнані балки звідного мосту Бастілії і грюкнули, опускаючись, залізні грати. Потім пролунало «Шикуйсь!», і коли юний кардинал вийшов з карети, що зупинилась посеред головного подвір’я, він опинився віч–на–віч із дев’ятьма мушкетерами–кадетами, які, стоячи в бездоганній шерензі, віддавали йому зброєю честь. їхній командир, капітан де Тревіль, підійшов до нього двома широкими pas du soldat і, скинувши капелюха, низько вклонився:
— Ваша Еміненція, я до ваших послуг. Прошу наказувати, — вимовив він голосом, сповненим завзяття й енергії.
— Дякую, скомандуйте своїм людям «вільно», — мовив юний кардинал. — Я хотів би помолитися за спасіння душі молодого чоловіка, котрого, як я довідався, саме розстріляли. Де я можу побачити його тіло?
— У трупарні, ваша Еміненція, — відповів капітан де Тревіль. — Завтра його по–християнському поховають, адже його не стратили як злочинця, а застрелили, як звучить формулювання, при спробі втечі. Дозволю собі провести вашу Еміненцію.
І він підхопив ліхтар, поданий йому одним із кадетів.
— Його застрелили з мушкетів? — запитав юний кардинал, ідучи з капітаном із головного подвір’я до так званого le passage des Morts, проходу Мертвих, вузенької вулички між східною вежею і муром.
— Зовсім ні, ваша Еміненція, з пістолів, — відповів капітан де Тревіль, і юний кардинал, дещо здивувавши його, у відповідь прошепотів:
— А, з пістолів, це мене тішить, дуже тішить.
Він справді втішився, бо мав уражливий шлунок і боявся, що побачить Петрове тіло страшенно знівечене й пошматоване на клапті. Так би, звичайно, й було, якби в нього стріляли з мушкетів.
— А тепер я залишу вашу Еміненцію, — сказав капітан де Тревіль, зупинившись із юним кардиналом біля низьких, оббитих залізними цвяхами воріт, над якими виднів грубо вирізьблений напис:
39
Спрямовані до висот вельможності (латин.)