Відьма

— Ти вже отримала, що бажала. Хлопець мертвий, — голос Воррена глухо булькотів, ніби в нього у горлі застрягла грудка вазеліну, — тож дай нам зараз зробити свою роботу і забирайся до дідька.

Катаріна стояла й не ворушилася.

Хоча ні. Смикнулися пальці на її правій руці.

Щось таки відбувалося за її зашитими повіками.

Вона глузувала з них.

Воррен наблизився на крок.

— Гей, невже тобі не досить того, що ти вже зробила?

— Воррене, припини, — прошепотів Грім. Йому було бридко, панічний страх затуманював йому розум. Для нього тепер не було жодного сумніву в тому, хто був справжнім ляльководом у Блек-Спрінзі, й через загрозу смерті та самогубства вони були повністю в її владі. — Відійди геть від неї, поки ти сам до бісової матері в петлю не поліз.

Час ішов. Сорок п’ять хвилин минуло, а скільки ще було попереду? Вони спустилися на перший поверх. Грім спробував вивести Стіва з шоку. Безрезультатно. Надворі небо стікало кров’ю.

Воррен запропонував обережно виштовхати її мітлами. Але куди? Якщо буде потрібно, то вниз сходами, вона впаде і від того буде змушена щезнути. Саме так, як ті гівнюки палицями штовхали її до резервуару біля Струмка Філософа, щоб закидати камінням. Грім подивився на темні кола під очима Джоселін і задумався. Ризикнути життям якогось старого волоцюги з міста? Мораль мала здатність розтягуватися, як, зрештою, і час.

Вони знову нагорі. У Воррена — мітла, у Гріма — швабра. Холодні краплини поту стікають у кожного по лобі. З величезною обережністю вони почали злегка підштовхувати Катаріну рукоятками своїх інструментів. Її крихке тіло гойдалося, але сама вона не рушила з місця, лише повертала мертве, пошматоване швами обличчя у той бік, звідки відчувала чергового штовханця.

Це було абсурдно й огидно, а ще на їхньому шляху висіло Тайлерове тіло.

Ніхто з них не насмілювався пришвидшити перебіг подій.

— Я хочу піти до моєї дитини! — пролунав унизу несамовитий крик Джоселін. Грім і Воррен нажахано перезирнулися, а нагору піднявся Піт Вандермеєр. Він був явно приголомшений тим, що відбувалося, але це не завадило йому взяти з собою ще одну мітлу. Грім відчув глибоку симпатію до цього чоловіка.

— Як там справи унизу? — стиха спитав він.

— Повне божевілля, — відповів Піт. — А ви як гадали? Проте Мері зараз робить їй цілий чайник ромашкового чаю. — Він скупо всміхнувся крізь сльози. Ось це був справжній абсурд. Ніби від ромашкового чаю мало зникнути оце невимовне горе.

Троє чоловіків намагалися примусити Катаріну обійти тіло Тайлера справа, і зрештою вона боязко ступила у той бік. Грім відчував, як калатає його серце. Воррен штовхнув трохи міцніше… і за мить відьма стояла вже перед повішеним хлопцем, якраз посеред них, і Грім міг поклястися, що почув її шипіння. Вони блискавично відстрибнули від неї. Воррен наступив собі на ногу, впав і приземлився на дупу посеред решток грибного відьминого кільця.