Левине серце

До Коті в хлопців не могло бути ніяких претензій. Адже вона досить недвозначно пропонувала кожному з них відчепитися від неї, не давала нікому запевнень, зобов’язань і обіцянок, вигідно відрізняючись од тих поетів, які щосили б’ють себе в груди, обіцяючи «оспівати» те й се, але полишають це прекрасне заняття для когось іншого, самі не ворухнувши й пальцем, щоб здійснити обітницю.

Рекордист Іванович погорів на золоті. Вигадане воно було чи справжнє — Котю цікавило тільки золото людських душ, а яка ж душа в Рекордиста? Гриші Котя розповіла про нього тільки для того, щоб натякнути про наявність ще одного — найголовнішого, назвавши його там на острові «ще дехто». Але Гриша засліплений був постаттю суперника найближчого — Самуся і нічого не второпав. А коли б допитався й довідався? Що б міг зробити за три-чотири дні, втративши три роки? Дівчині треба увійти в кожен нерв — тільки тоді вона твоя. А Гриша й не пробував входити — тільки доторкувався.

Самусь же просто смикав за нерви. А Безтурботний увійшов. Як? Без будь-яких зусиль. Гриша сотворив собі з Коті кумира і хотів принести себе в жертву, а Котиної згоди на це не спитав. Самусь думав узяти трудовими успіхами, але теж забув поцікавитися, що Котю більше приваблює: трудові успіхи чи душа? Безтурботний же про жертви не говорив, успіхами (навіть своїми службовими) не хвалився, а почав одразу ж не з обмеженого меркантилізму, а з високого ладу душі. А в чому високий лад душі? В розчуленості, в чистих сльозах і в ще чистішій поезії. Гриша Левенець не те що забув про поезію, а просто ще був занадто недосвідчений. Самусь взагалі не знав ні віршів, ні сліз. А це ж зброя духу. Віршів треба читати якомога більше і якомога заплутаніших. Хай дівчина нічого не зрозуміє, зате слухати їй буде приємно. Дівчата не переносять точного мислення. Коли все зрозуміло, тоді на них нападає нудьга, а носіїв нудьги вони зненавиджують. Безтурботний мав природне відчуття дівочої психології, в його великій голові, не переобтяженій знаннями, знайшлося досить місця для цілої купи віршів, і завдяки цьому, наприклад, він уже міг вважати себе вченішим за міністрів древньої Спарти, які вміли тільки читати, писати й плавати. А на мотоциклі вони вміли їздити? А стріляти з двостволки? А писати звіти про роботу, якої не було? А одержувати зарплату в трьох товариствах, ніде не ворухнувши й пальцем? А читати дівчатам вірші? Самі бачите, скільки переваг мав Безтурботний навіть над міністрами всемогутньої Спарти, яка завоювала весь Пелопоннеський півострів, то чому ж він би не спромігся завоювати дівоче серце? Безтурботний бив віршами, ніжністю, жагою, шаленством: «Я сто століть затято колінкую, я сто століть підводжуся з колін, як золоте ім’я твоє зачую — віддам і світ, і це життя взамін».