Там, у темній річці

Три пенні

«Пізніше ми обговоримо умови нашого договору, — сказала йому тоді фальшива гадалка. — Тримаймо зв'язок». Упродовж шести тижнів від нього нічого не було чути, але Вон чудово розумів, що не варто сподіватися, що його залишили у спокої. Удару неодмінно має бути завдано. Коли нарешті конверт, надписаний незнайомим почерком, з'явився біля його сніданкової тарілки, він майже відчув полегшення. У листі Вона покликали до безлюдної галявинки на річковому березі. Коли він з'явився там, то спочатку вирішив, що приїхав першим. Утім, коли вийшов на багнисту стежку, від чагарника відділилася фігура чоловіка у надто широкому для його худорлявої статури кожусі. Крислатий капелюх приховував обличчя.

— Доброго ранку, містере Вон.

Голос видав його одразу: він і був тією віщункою.

— Кажіть, чого саме ви хочете, — промовив Вон.

— Йдеться радше про те, чого хочете ви. Вам же потрібна вона? Вам і місіс Вон?

Останнім часом Гелена заспокоїлася. Новина про майбутню дитинку потішила її, вона час від часу говорила про плани і таке інше, але колишня жвавість покинула жінку. Майбутнє щастя і колишні втрати жили у ній одночасно. То були дві половини її досвіду, і вона однаково притамовувала і горе, і надію.

Та не тільки Гелені доводилося тужити. Він також сумував за дівчинкою.

— Ви пропонуєте мені її забрати? Але ж у Робіна Армстронга є свідок, — зауважив Вон. — Щоправда, не найкращий свідок, беручи до уваги рід її занять, але якщо ми подамо проти нього позов, боюся, ви знову легко приведете мене до поразки.

— Із ним можна домовитися.

— На що ви натякаєте? Що цього чоловіка можна вмовити продати власну дитину?

— Власну дитину… Ну, може, вона йому й рідна… А може — й ні. Так чи так, а йому байдуже.

Вон залишив цей коментар без відповіді. Ця розмова збивала його з пантелику все більше.

— Я вам розтовкмачу, — почав чоловік. — Коли у когось є щось, що для нього не варте й двох пенні, але для іншої людини дуже цінне, зазвичай їм вдається домовитися за три пенні.

— Он воно що. Якщо я, за вашим висловом, дам містерові Армстронгу три пенні, він відмовиться від своїх претензій. Ви саме це й хотіли мені сказати?

— Три пенні тут тільки для прикладу.

— Розумію. Насправді ви хочете значно більше, ніж три пенні. Яку ж ціну вимагає ваш хазяїн?

Тон чоловіка миттю змінився.

— Хазяїн? Ха! Він мені не хазяїн.

Під крисами капелюха майже непомітний рот скривився у посмішці, наче у цій бесіді раптом прозвучало щось смішне.

— Але ж ви робите йому послугу і переказуєте мені його послання?

Чоловік ледь помітно стенув плечима.

— Можете трактувати це як послугу собі.

— Я гадаю, вам дістанеться якась доля?

— Звісно, я отримаю вигоду від цієї угоди.

— Перекажіть йому, що я заплачу п'ятдесят фунтів, якщо він відмовиться від своїх претензій, — Вон уже був ситий донесхочу цією справою і розвернувся, щоб піти.

Та відчув, як рука стиснула ззаду його плече, мов лещатами. Схопила та розвернула. Вон похитнувся і мало не впав; підводячись, зміг на секунду побачити обличчя чоловіка: малесенький, ніби недороблений носик, тонкі губи, очі-шпаринки, що стали ще вужчими, коли він помітив, що на нього дивляться.

— Не думаю, що цього вистачить, — промовив чоловік. — Якщо хочете від мене пораду, сума в районі тисячі фунтів буде більш принадною. Подумайте над цим. Подумайте про маленьку дівчинку, за якою так сумує місіс Вон! Подумайте про нове життя, що незабаром з'явиться у цей світ. Так, містере Вон, це вже не секрет, принаймні не для мене! Інформація сама пливе мені у вуха, мов риба в нетрі. І моліться, щоб місіс Вон була у доброму стані й не мала нервових потрясінь! Подумайте про свою сім'ю! Деякі речі не мають ціни, містере Вон, і одна з них — це родина. Подумайте про це.

Чоловік різко обернувся і попрямував геть. Коли Вон спробував зазирнути за поворот стежини, то побачив, що там нікого немає. Мабуть, той звернув у якісь хащі.