Планета Новорічних Ялинок (збірка)
- Автор: Родари Джанни
- Год: 1997
- Язык: украинский
- Год: Веселка
- Переводчик: Анатолій Іллічевський
- Жанр: Сказки народов мира
Электронная книга - «Планета Новорічних Ялинок (збірка)». Краткое содержание книги:
Не сподівайтеся, що ви зможете повністю її тут прочитати. Ви все одно нічогісінько б у ній не втямили, бо про все там говорилося навпаки. Покладаючись на пам'ять Джельсоміно, я вам коротко перекажу її зміст.
Ось приблизно те, що сказав король Джакомоне:
- Що таке голова без волосся? Це сад без квітів.
- Славно! - закричали з юрби.- Слушно! Це правда! Оте «слушно» змусило насторожитися навіть найменш підозріливих придворних. Проте Джакомоне спокійнісінько вів далі: [299]
- Поки я не став королем цієї країни, люди у відчаї виривали в себе волосся. Вони один за одним лисіли, а перукарі ставали безробітними.
- Славно! - крикнув хтось у юрбі.- Хай живуть перукарі і хай живуть перуки!
Джакомоне на мить отетерів. Отой натяк на перуку зачепив його за живе. Але, відігнавши підозри, він заговорив знову:
- Громадяни, зараз я вам розкажу, чому волосся оранжевого кольору гарніше за волосся зеленого кольору.
Цієї миті один із придворних смикнув Джакомоне за рукав і прошепотів йому на вухо:
- Ваша величносте, стряслося щось жахливе.
- Що таке? Кажи!
- Спочатку пообіцяйте, що не накажете відрізати мені язика, якщо я скажу правду.
- Обіцяю!
- Хтось понаписував на стінах, що ви носите перуку. Через те люди й сміються...
Це так подіяло на Джакомоне, що він випустив із рук аркуші своєї промови. Вони полетіли над юрбою і кінець кінцем опинилися в руках у хлопчаків. Якби королю сказали, що горить його палац, він, мабуть би, менше розізлився. Джакомоне наказав жандармам негайно очистити майдан від людей. Потім звелів відрізати язика тому придворному, який з'ясував, чому сміються люди, і сповістив королеві прикру новину. Бідолаха згарячу став благати, щоб йому залишили язик. Він геть забув, що треба було просити залишити йому носа. Тоді, принаймні, йому одрізали б носа і залишили язика. Та Джакомоне на цьому не вгамував своєї люті. По всьому королівству було розіслано наказ, у якому обіцялося сто тисяч фальшивих талерів тому, хто назве людину, котра скривдила його королівську величність. А на майдані перед королівським палацом, біля підніжжя колони, було споруджено гільйотину, щоб відрубати голову зухвалому писаці.
- Лелечко! - вигукнув Шкандибчик, задкуючи по колоні, щоб його не було видно, і помацав себе за шию.- Я не знаю, як мовою брехунів називається страх, [300] але якщо його називають сміливість, то я зараз відчуваю себе страшенно сміливим.
З обережності кіт скрутився клубочком і цілісінький день пролежав на своїй схованці. Надвечір, остаточно переконавшись, що уникне небезпечних зустрічей, він спустився по колоні, сто разів оглядаючись на всі боки, перш ніж зробити кожен наступний крок. Коли він торкнувся землі, його задні лапи хотіли відразу ж дременути. І ось цієї миті він раптом відчув, як у нього приємно засвербіла передня права лапа.
- От тобі, знову починається,- промуркотів Шкандибчик.- Треба мені, мабуть, аби перестало свербіти, написати ще щось неприємне на згадку королеві Джакомоне. Звісно ж, коли я народився з малюнка, то все життя мені доведеться тепер писати. Але я не бачу тут жодної стіни. Та дарма. Напишу он там.
І своєю лапою з червоної крейди він надряпав на сокирі гільйотини нове послання королеві Джакомоне:
ТЕПЕР ПРАВДА ВСІМ ВІДОМА:
«ГОЛОМОЗИЙ ДЖАКОМОНЕ!»
Як тільки було закінчено напис, свербіти враз перестало. Проте Шкандибчик із занепокоєнням помітив, що його лапа покоротшала на кілька міліметрів.
- Мені й так уже бракує однієї лапи,- пробубнів він,- а якщо я писатиму, то й друга зітреться. Як же я тоді ходитиму?
- Ось зараз я тобі допоможу,- почув він голос у себе за спиною.
Якби йшлося тільки про голос, то Шкандибчик міг дременути. Але той голос мав ще й довгі руки та чіпкі пальці, які не давали йому вирватися. Ці руки, пальці й голос належали немолодій уже, сухорлявій і суворій на вигляд синьйорі, що мала майже два метри заввишки.
- А-а-а... Тітка Кукурудза!
- Авжеж, це я,- просичала стара синьйора,- і я візьму тебе з собою. Я тобі покажу, як цупити їжу в моїх котів і писати крейдою на стінах!
Шкандибчик спокійно дав себе загорнути в накидку тітки Кукурудзи, тим паче, що з брами королівського палацу вже виткнулося кілька жандармів. [301]