Планета Новорічних Ялинок (збірка)
- Автор: Родари Джанни
- Год: 1997
- Язык: украинский
- Год: Веселка
- Переводчик: Анатолій Іллічевський
- Жанр: Сказки народов мира
Электронная книга - «Планета Новорічних Ялинок (збірка)». Краткое содержание книги:
«Добре, що тітка Кукурудза нагодилася першою,- подумав він.- Краще вже бути в її руках, аніж у лабетах Джакомоне».
Наш шкандибчик марно час не гає - він котів-приблуд нявкати навчає
Тітка Кукурудза принесла Шкандибчика додому і пришила його до спинки м'якого крісла. Авжеж, саме пришила голкою й ниткою, як ото пришивають рисунок на скатерку, коли хочуть її вишивати. А щоб, бува, не розійшовся шов, вона зав'язала подвійний вузлик і аж тоді відірвала нитку.
- Тітко Кукурудзо,- весело мовив Шкандибчик,- ви хоча б узяли сині нитки, вони більше пасують до кольору моєї шерсті. Ці оранжеві просто жахливі, вони нагадують мені перуку короля Джакомоне.
- Нас не цікавлять зараз перуки,- урвала його тітка Кукурудза.- Найголовніше, щоб ти був пришитий і не втік, як учора. Ти рідкісна тварина, і я чекаю від тебе великих справ.
- Я ж тільки кіт,- скромно зауважив Шкандибчик.
- Ти кіт, який нявкає. А таких зараз мало, точніше, їх зовсім нема. Коти почали гавкати, як собаки, і, звісно, у них це кепсько виходить, бо вони народилися не для цього. Я люблю котів, а не собак. У мене їх дома аж семеро. Вони сплять на кухні під раковиною. Щоразу, коли вони відкривають рота, мені хочеться затулити вуха й тікати з дому. Я разів сто намагалася навчити їх нявкати, але вони не слухаються мене.
Шкандибчик почав пройматися симпатією до цієї старої синьйори, яка, без сумніву, врятувала його від жандармів і якій уже в печінках сидять гавкучі коти.
- Та хоч би там як,- вела далі тітка Кукурудза,- розмову про котів ми відкладемо до завтра. Сьогодні ввечері ми зробимо інше.
Вона підійшла до мініатюрної шафки і витягла з неї книжку.
- «Трактат про чистоту»,- прочитав її назву Шкандибчик.
- А зараз,- мовила тітка Кукурудза, зручніше вмо- [302] щуючись у крісло навпроти Шкандибчика,- я прочитаю тобі цю книжку від першого розділу до останнього.
- А скільки в ній сторінок, тітонько?
- Не багато, всього вісімсот двадцять чотири разом із змістом, який я, хай уже так, не буду читати. Отож-бо слухай: «Розділ перший. Чому не слід писати своє ім'я на стінах. Ім'я - річ важлива, і ним не можна розкидатися. Намалюйте гарну картину і можете поставити під нею свій підпис. Створіть гарну статую, і ваше ім'я буде на п'єдесталі. Сконструюйте гарну машину, і ви матимете право назвати її своїм іменем. Тільки люди, які не роблять нічого доброго і не мають місця, щоб поставити своє ім'я, пишуть його на стінах».
- Я цілком із цим згоден,- озвався Шкандибчик.- Але ж я писав не своє ім'я, а короля Джакомоне.
- Помовч і послухай: «Розділ другий. Чому не слід писати на стінах імена своїх друзів».
- У мене тільки один друг,- сказав Шкандибчик,- та й того я загубив. Я не хочу слухати цього розділу, бо мені буде дуже сумно...
- Але тобі хоч-не-хоч доведеться його вислухати, адже ти все одно не можеш рушити з місця.
Цієї миті теленькнув дзвінок - і тітка Кукурудза підвелася, щоб відчинити двері.
Зайшла дівчинка років на десять. Що це справді була дівчинка, можна було здогадатися з «кінського хвоста», зав'язаного в неї на потилиці. У всьому іншому вона нічим не відрізнялася від хлопця: була в джинсах та в картатій ковбойці.
- Ромолетта! - вигукнув здивований Шкандибчик. Дівчинка глянула на нього, намагаючись пригадати.
- Де ми з тобою бачилися?
- Ну як же,- вів далі Шкандибчик,- адже ти майже моя мама. Хіба мій колір нічого тобі не нагадує?
- Нагадує,- відповіла Ромолетта,- шматочок крейди, який я колись узяла з ящика біля класної дошки.
- Узяла? - спитала тітка Кукурудза.- А вчителька знала про це?
- Я не встигла сказати їй про це,-пояснила Ромолетта,- бо відразу пролунав дзвінок на велику перерву. [303]
- Чудово,- мовив Шкандибчик,- отже, мене можна вважати сином того шматочка крейди. Тим-то я освічений кіт - умію розмовляти, читати, писати й рахувати. Звичайно, я був би тобі вельми вдячний, якби ти намалювала мені всі чотири лапи. Проте я й так задоволений.
- Я теж дуже рада знову побачити тебе,- всміхнулася Ромолетта.- Уявляю, скільки новин ти мені розповіси.
- Усі, бачу, вдоволені, крім мене,- втрутилася тітка Кукурудза.- Вам обом не завадить повчитися того, про що пишеться у цій книжці. Ромолетто, сідай сюди.