У чорних лицарів

- На жаль, нема такого закону...

- Закони пишуться для натовпу, а не для тих, хто стоїть біля керма, хто створює політику! Кому це знати, як не вам! Не сподівався, містер Нунке, що ви такий наївний!

- Зараз не часи диктату націонал-соціалізму. Самі ж ваші газети знімуть галас про порушення людських прав і законів.

- А ми їх і не станемо порушувати... Смерть старої людини - явище природне...

- Ви кажете про... так би мовити... - Нунке спинився, не знаючи, чи правильно він зрозумів думку боса.

- Лише маленьке прискорення подій: своєчасну ліквідацію! - спокійно пояснив Думбрайт.

- Та-ак... - невиразно простягнув Нунке, відчуваючи, як спину йому обсипає морозом. Адже він сам у цілковитій залежності від Думбрайта І хоч був у розквіті сил, але раптом відчув, як час ущільнюється, як наближається той день, коли і про нього, Іозефа Нунке, можливо, знімуть таку ж розмову...

Сьогодні, йдучи до Ворона, він знову пригадав все сказане Думбрайтом, і щось схоже на почуття жалю ворухнулося у його серці. Але зусиллям волі він приглушив у собі змішаний з тривогою жаль. Не може бути, щоб Думбрайт навіть колись, в далекому майбутньому, поставив знак рівності між ним і Вороном! Нісенітниця! Нерви! Дається взнаки розлука з Бертою і дітьми.

Треба руба поставити перед нею питання про переїзд сюди, до Іспанії. Врешті-решт, він у такому віці, що ніякі відвідування будиночка на вулиці Сервантеса, п'ятнадцять не можуть йому замінити родинного вогнища. Ізабелла, правда, чарівна, але її вимоги останнім часом стали нестерпними, а бурхливість темпераменту іноді просто стомлює. Берта ж навіть пристрасть вміє тримати в рамках розсудливої добропорядності. Після сумнівних пригод воєнного часу це саме те, чого він прагне... Ганс і Ліз теж не можуть надовго лишатися без його батьківського впливу. Особливо Ганс. Берта надто до нього поблажлива, потурає його захопленню живописом, забуваючи, що треба загартувати душу хлопчика, а не розслаблювати її мареннями про хистку славу художника... В останній приїзд у Берлін діти мали чудовий вигляд. Та й чи може бути інакше? У них чудесна спадковість і з боку матері, і з боку його, батька. Навряд чи зміна клімату на них відіб'ється негативно. Даремно Берта цього побоюється. Мабуть, не треба було розповідати ій про скалічену Їрене. Каліцтво каліцтвом, а Берта вбила собі в голову, що за інших умов, в іншому кліматі... Жіноча логіка! Незважаючи на свою розсудливість, Берта спочатку трохи ревнувала його до Агнеси. Так і казала: "Твоя гітана..." Мав би він вигляд, якби зв'язався з патронесою! А момент, коли він мало не вскочив у таку халепу, був. Якби не гидливість до Їрене... і не мовчазний опір циганки, що пошилася в святоші... Втім, не така вже вона й святенниця. Принаймні з Гольдрінгом, чи то пак, Шульцем. Щось він туди надто вже вчащає. Це, звісно, непогано, бо зменшиться вплив на патронесу падре Анто-ніо, який почав норовитися. Та й Шульцу краще на деякий час забути наречену, Бертгольдову доньку. А як прагнув її розшукати! Кілька разів розмову про поїздку в Швейцарію заводив. Останнім же часом не згадує. І це дуже добре. Лора Бертгольд, мабуть, одержала кругленьку спадщину після батька, отже, в її руках вірний засіб затримати біля себе милого. І вважай, що Фред Шульц загинув для розвідки. Відчувши під ногами такий твердий грунт, як посаг, він тільки п'ятами накиває...