У чорних лицарів

Розділ другий

МІСТЕР ДУМБРАЙТ ВИМАГАЄ АКТИВНОСТІ

- Я противник тостів, містер Думбрайт, особливо коли зустрічаюсь з кимось наодинці. Тости якось порушують інтимність обстановки... Але сьогодні мені хотілося б зробити виняток. Піднімаю цей бокал за вас! Я просто у захваті від вашої енергії і працездатності! - сказав Нунке за вечерею і, перехилившись через стіл, чокнувся з босом.

Справді, всі три дні після свого приїзду до школи "лицарів благородного духу" Думбрайт не знав спочинку. Прокидався він точно о сьомій ранку, щоб за півгодини зробити гімнастику, скінчити туалет і випити чорної кави без цукру, але обов'язково з сухариками, ще звечора побризканими лимонним соком. З усім він вправлявся швидко, весь час позираючи на стрілки годинника, не припускаючи жодної секунди перевитрати часу, асигнованого на ту чи ту процедуру.

О пів на восьму він швидко виходив з відведеного йому боксу і повертався до нього рівно о дванадцятій - поснідати.

За чотири з половиною години Думбрайт встигав відвідати кільканадцять боксів, де жили вихованці школи, щоб самому простежити за підйомом, туалетом чи сніданком, вимагаючи точної регламентації часу, потім йшов у класи групового навчання. Оскільки кожна така група складалася з трьох осіб, часу це забирало чимало. Тим більше, що він не просто спостерігав, як майбутні диверсанти засвоюють прийоми боротьби, нападу, роззброєння, а сам активно включався в навчальний процес, демонструючи неабияку вправність в застосуванні різних прийомів.

З класів Думбрайт поспішав до так званого "збройового залу", де "лицарі" навчалися знешкоджувати і заряджати міни, демонструвати своє вміння закладати їх під мости, залізничні рейки, заводські верстати, макети яких були тут-таки, в колишній монастирській їдальні. Містер Думбрайт не гребував тим, щоб самому підповзти під якийсь макет і перевірити, правильно чи неправильно закладено міну, сперечався з інструкторами і викладачами, критикуючи методику навчання, іноді навмисне висував абсолютно несприйнятливі пропозиції і гаряче їх обстоював, щоб перевірити кваліфікацію того чи того майстра диверсійних справ.

Із "збройового залу" він прямував до тиру, розташованого в колишній церкві і з'єднаній тепер з залом довгим коридором без вікон.

Тут навчали, як вбивати людей.

За мішені правили майстерно зроблені, в нормальний людський зріст, манекени. Вони рухались по спеціальних рейках, іноді лише визираючи на мить над підлогою чи в якомусь отворі. Рухалися повагом, швидко, з блискавичною швидкістю. Майбутні агенти і навіть диверсанти навчались тут лише індивідуально. По кожному манекену можна було стріляти тільки раз. Після пострілу Думбрайт разом з інструктором перевіряли, куди саме влучила куля. Адже від "лицарів" вимагалося вміння з першого пострілу влучати в голову чи груди, але обов'язково так, щоб постріл можна було вважати смертельним.

Сам Думбрайт, не превеликий свій жаль, стріляв погано і тому всіляко уникав власноручно демонструвати майстерність вбивці. Безсилий показати високий клас стрільби, він компенсував себе добірною лайкою. Коли хтось з "лицарів" промазував або влучав не туди, куди наказано було влучити, він з піною біля рота шпетив винного, не добираючи слів з свого багатого на лайки і образи лексикона.