У чорних лицарів
- Автор: Дольд-Михайлик Юрий Петрович
- Серия: І один у полі воїн #2
- Год: 1964
- Язык: украинский
- Год: Харківська книжкова фабрика ім. Фрунзе "Радянський письменник"
- Жанр: Другие приключения
Электронная книга - «У чорних лицарів». Краткое содержание книги:
У чорних лицарів - друга книга роману. В ній розповідається про дальшу долю розвідника Григорія Гончаренка.
У повоєнний час Григорій потрапляє в дуже складні обставини, але завжди діє винахідливо, самовіддано, сміливо, як і належить радянській людині.
Пригодницький роман У чорних лицарів читається з неослабною увагою, глибоко хвилює, викликає у читача щиру любов до чесних людей, гарячу ненависть до ворогів миру і прогресу на землі.
Швидко підвівшись, Домантович підійшов до вікна, але розгледіти, хто саме приїхав, не встиг. Проте кроки, що залунали на ґанку, а потім у кімнаті, були явно чоловічими.
Знову лягти і прикинутися сплячим? Це дасть змогу виграти якусь хвилину, щоб зорієнтуватися, вирішити, як себе тримати з несподіваним відвідувачем.
Домантович ліг ниць, злегка повернувши голову, рівно настільки, щоб куточком ока побачити, хто зайшов до кімнати. Та коли двері прочинилися, він рвучко схопився.
- Сомов! Невже і ви тут?
- Як бачите. Тільки не Сомов, а Фред Шульц.
- Чудасія! Справжня чудасія!-вигукував Домантович, збуджено тиснучи Шульцу руку. Потиск був дужим і щирим, а от подив? Фредові здалося, що в ньому є щось нарочите.
- Не хотів би повторювати банальних слів про тісноту світу, але, за сучасних умов пересування, він справді стає все тіснішим і тіснішим. Радий зустрітися з вами знову, Домантович!
- Не так, як я, Сомов! Я ж тут мало не здичавів!
- Повторюю, моє справжнє ім'я Фред Шульц.
- Пробачте, надалі так вас і величатиму. Може, присядете?
- Звичайно. На жаль, довелось прийти до вас не з товариським візитом, а у справі.
- Он як? Мною починають цікавитись? Вже легше... Так у чому ж ця ваша справа полягає?
- Мені доручено ознайомитись з вашою докладною біографією. І не лише ознайомитися, а й записати. На магнітофоні.
- А не скажете мені, як старому знайомому, кому вона погрібна і для чого?
- На превеликий мій жаль, я мушу тільки запитувати, а ви тільки відповідати.
- А якщо я відмовлюсь?
- Не радив би. Ви лише погіршите свій стан. Адже ви позбавлені змоги не те що боротися, а навіть голос подати.
- А я так зрадів, вас побачивши!
- Мені теж приємно.
- Чинити допит?
- Вже й допит! Звичайні анкетні дані... Подавали ж ви, напевно, писану автобіографію Хейендопфу? Без цієї формальності...
- Гаразд, я згоден, але з однією умовою.
- Ви примушуєте мене повторюватись: не радив би ставити умов. У нашому становищі ставити умову...
- Назвемо її маленьким проханням. Вас така редакція влаштовує?
- Якщо прохання справді маленьке... - завагався Шульц.
- Крихітне.
- Чого ж ви хочете?
- Щоб оце опудало, - Домантович кивнув у бік господаря, - не стовбичило хоч зараз перед очима. Він так мені уївся, так осточортів, що я ладен задушити його сонного!
Глузлива посмішка промайнула на обличчі Пантелеймона.
- Ну, це прохання, дійсно, крихітне. Радий, що в силі кого задовольнити. Ви можете залишити нас, Паню, тільки будьте поблизу.
- Слухаю, в разі чого...
- Як завжди, я вас нагукаю.
Пантелеймон вийшов. Домантович весело підморгнув йому вслід.
- Що ж, витягайте оту штучку, що віддимає вам кишеню, і записуйте. Мене вже записували і в цій кімнаті, і ще в одному іншому місці... Присунутись поближче?
- Як вам зручніше, апарат дуже чутливий. Шульц увімкнув магнітофон, Домантович присунув стілець до стола і півголосом почав:
- Народився я в Республіці німців Поволжя...
Коли першу стрічку було списано і Шульц міняв її на нову, Домантович горілим сірником на обгортці сигарет надряпав: "Дайте аркуш паперу".
Фред здивовано глянув на нього, але видер з записної книжки аркушик і разом з олівцем мовчки поклав на стіл, одночасно ввімкнувши магнітофон. Механічно почавши розповідати далі, Домантович написав:
"Чарльз Діккенс так і не скінчив роману "Таємниця Едвіна Друда".
Фред мало не скрикнув.
Швидко схопивши олівець, він на тому ж клаптикові паперу відповів:
"Аксаков стверджує, що рукою якогось спіріта з США роман було закінчено".
Це був обумовлений ще в Берліні пароль.
Домантович і Григорій Гончаренко радісно перезирнулись.
Розділ третій
УСІ ШЛЯХИ ВЕДУТЬ ДО РИМА...
Коротка зима навалилася на Каталонію дужим вітром, частими дощами, іноді мокрим лапатим снігом.
Приміщення колишнього монастиря продималися наскрізь. У боксах ще підтримувалося сяке-таке тепло, але в довжелезних коридорах, високих залах, де провадилося навчання і стрільби, гуляли протяги, вогке повітря проймало до кісток.
Холод, похмура напівтемрява, штучна ізольованість один від одного, відсутність будь-яких розваг, крім бренді, коміксів і модних пластинок, - усе це почало впливати на вихованців школи, позначатися на успішності.