У задзеркаллі 1910—1930-их років

Ставлення української інтеліґенції 1920~30-их років до народної, чи пак «низької» культури завжди було амбівалентне. З одного боку, тогочасні футуристи любили погратися в жорстокий міський романс, ніби як пародіюючи свого нещодавнього кумира І. Сєвєряніна, а насправді виявляючи в цьому «викривальному» жанрі ту карикатурну «дійсність», що її не вистачало культурі більш витонченій, «пролетарській». З іншого боку, відчуття неприємної вульґарности, присутньої у тогочасному пролеткульті, переслідувало навіть самих його творців. «Пролетаріят ще не встиг виробити свою естетику, — виправдовувався О. Брік 1919-го року. — Проблема мистецтва ще не піддавалась його революційній критиці. Тепер, коли довелося також у цій галузі насаджувати свою диктатуру, в пролетаріяту не виявилось необхідних ідеологічних передумов».

На початку 1920-их років в Україну прибувають з Москви інструктори Всеросійського центрального пролеткульту на чолі із завідувачем Федоровим-Новицьким з метою відкриття Українського бюра. Виступивши з доповіддю, московський гість, звичайно ж, по-хазяйськи зазначив, що «з перемогами на фронтах ми ще не зовсім здолали буржуазію, що залишається міцна завдяки власній культурі, яка спроможна захопити, роздрібнити, розпорошити пролетарські сили». Так само вірнопіддано озвалося українське начальство, зазначивши, що «ідеї пролетарської культури були зовсім незнайомі Україні, де робітничо-селянській масі доводилося постійно перебувати під загрозою небезпеки з боку ворогів — денікінців, петлюрівців та ін.» Словом, хоч і викрутилася натоді малоросійська культурна верхівка перед московськими ревізорами, і російський «Пролеткульт» згодом таки не мав великого впливу серед українців, заклопотаних, як зазначалося вище, боротьбою із ворогами та самими собою, але його ідеї сприяли процесові виникнення в Україні масових літературних організацій.

Варто зазначити, що за згаданого часу змагали між собою в ідеологічній придатності до «нового» життя селянський «Плуг», організований у Харкові 1922-го року С. Пилипенком, при якому існувала мережа письменницьких гуртків, котра охоплювала близько 200 письменників і тисячі початківців, і пролетарський «Гарт», заснований 1923-го року В. Елланом-Блакитним, чиї члени уникали ідеї «масовости», вважаючи, що вона призведе до зниження мистецьких критеріїв. Але чому культура міських, себто пролетарських мас неминуче несла на собі печатку вульґарности, якої був позбавлений сільський фолкльор? Невже у цьому був винен самий лише російський «Пролеткульт», який заніс бацилю «масовости» в українську культуру? Навряд чи, адже у самій Росії з пролетарською культурою не дуже склалося.