Ґоморра

Насправді не існує якоїсь істотної різниці між кіношною аудиторією в країні Каморри та деінде. Кінематографічні алюзії скрізь породжують міфологію імітації. Якщо десь ти можеш уподобати «Чоловіка зі шрамом» і потайки ідентифікувати себе з ним, то тут ти можеш стати Чоловіком зі шрамом, але тоді тобі доведеться залишитися ним назавжди. У країні Каморри люди також пристрасно люблять образотворче мистецтво та літературу.

У своєму бункері під віллою Сандокан мав велику бібліотеку, що містила силу книжок, і всі — на дві теми: Королівство двох Сицилій та Наполеон Бонапарте. Сандокан цікавився історичною роллю держави Бурбонів і стверджував, що його предки були крупними чиновниками в південній Італії, а саме — в Терра-ді-Лаворо. Його захоплював геній Бонапарта, який піднявся до вершини влади з нижніх армійських чинів і підкорив половину Європи: він вбачав схожість його долі зі своїм власним життям, бо він теж почав з низів і став «генералісимусом» одного з найпотужніших кланів у Європі. Сандокан, який був колись студентом-медиком, волів коротати свій час у криївці за малюванням релігійних ікон та портретів Наполеона й Муссоліні. Ці конфісковані мистецькі витвори і досі продаються в крамницях Казерти, у тих, що користуються довірою кланів: надзвичайно рідкісні малюнки, де замість обличчя Христа вставлене обличчя Сандокана. Він любив також читати епічну літературу, а найбільше — Гомера, легенди короля Артура та романи Вальтера Скотта. Саме любов до творчості Вальтера Скотта надихнула його назвати одного із своїх численних нащадків пишномовним та ґордим ім’ям Айвенго.