Майстер і Маргарита

І кіт від образи так роздувся, що здавалося, ще секунда, і він лусне.

— Ох, крутію, крутію, — хитаючи головою, говорив Воланд, — щоразу, коли в партії заженеш його в глухий кут, він починає заговорювати зуби, наче найпослідущий шарлатан на мосту. Негайно сідай і припини оце блягузкання.

— Я сяду, — відповів кіт, сідаючи, — але заперечу щодо останнього. Мова моя анітрохи не є блягузканням, як ви зводили висловитися в присутності дами, а вервечкою міцно припасованих силогізмів, які гідно поцінували б такі знавці, як Секст Емпірик, Марціан Капелла, а то, чого доброго, і сам Арістотель.

— Шах королю, — сказав Воланд.

— Будь ласка, будь ласка, — обізвався кіт і почав дивитися на дошку в бінокль.

— Отож, — звернувся до Марґарити Воланд, — рекомендую, донно, мій почет. Оцей, що клеїть дурня, — кіт Бегемот. З Азазелло та Коров’євим ви вже зазнайомилися, слугиня моя Ґелла — метка й кмітлива, і нема такої послуги, якої б вона не могла справити.

Красуня Ґелла усміхалася, звернувши до Марґарити свої зеленаві очі, невпинно зачерпуючи пригорщею мазь і накладаючи її на коліно.

— Оце й усі, — закінчив Боланд і поморщився, коли Ґелла дужче натисла на його коліно, — товариство, як ви бачите, невелике, розмаїте і нелукаве. — Він умовк і почав повертати перед собою свій глобус, вироблений так майстерно, що сині океани на ньому ворушилися, а шапка на полюсі лежала, неначе справжня, крижана і сніжна.

На шахівниці тим часом зайшло велике замішання. До краю знервований король у білій мантії тупцював на клітинці, здіймаючи у відчаї руки. Троє білих пішаків-ландскнехтів з алебардами розгублено дивилися на офіцера, що розмахував шпагою і вказував уперед, де в суміжних клітинах, білій та чорній, видніли чорні вершники Боланда на двох гарячих баских конях.

Марґариту надзвичайно зацікавило і вразило те, що шахові фігурки були живі.

Кіт, відставивши від очей бінокля, тихесенько підштовхнув свого короля в спину. Той у відчаї затулив обличчя руками.

— Непереливки тобі, любий Бегемоте, — тихо сказав їдким голосом Коров’єв.

— Становище серйозне, але підстав для безнадії нема, — обізвався Бегемот, — більше того: я цілком певен в остаточній перемозі. Варт лишень добряче проаналізувати ситуацію.

Цей аналіз він почав доконувати досить-таки дивним чином, бо почав корчити якісь гримаси і підморгувати своєму королю.

— Нічого не допомагає, — докинув Коров’єв.

— Ой! — гукнув Бегемот. — Папуги розлетітися, а я ж попереджав!

І справді десь віддалік почувся шум багатьох крил. Коров’єв і Азазелло кинулися геть.

— ЧА, чорт би вас забрав з вашими бальними витівками! — буркнув Воланд, не відволікаючись від свого глобуса.

Тільки-но Коров’єв і Азазелло пішли, підморгування Бегемота посилилося. Білий король нарешті здогадався, чого від нього хочуть, враз стягнув із себе мантію, кинув її на клітину і втік з дошки. Офіцер кинуте королівське вбрання нап’яв на себе і став на місце короля. Коров’єв і Азазелло повернулися.