Майстер і Маргарита
- Автор: Булгаков Михаил Афанасьевич
- Год: 2005
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- Переводчик: Микола Білорус
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Майстер і Маргарита». Краткое содержание книги:
— Будуть, королево, будуть, зараз будуть! Подостатком їх буде. І, далебі, я волів би рубати дрова, аніж віншувати їх отут на сходах.
— Що рубати дрова, — підхопив балакучий кіт, — я краще найнявся б кондуктором у трамваї, а вже гіршої роботи в цілому світі не знайдеш!
— Усе має бути наготоване заздалегідь, королево, — пояснював Коров’єв, поблискуючи оком крізь попсований монокль. — Нема паскудніше, аніж коли гість, що приїхав першим, нудиться, не знаючи, до чого йому вдатися, а законна мегера пошептом гризе його за те, що вони приїхали раніше за всіх. Такі бали слід викидати на смітник, королево.
— Тільки на смітник, — підтвердив кіт.
— До півночі не більше десяти секунд, — сказав Коров’єв, — зараз почнеться.
ЦІ десять секунд видалися Марґариті страшенно довгими. Мабуть, вони вже проминули, але нічогісінько не почалося. Але в ту мить щось нагло торохнуло внизу в здоровенному каміні, і з нього вискочила шибениця, на якій теліпався напівобпалий прах. Цей прах зірвався з мотузки, брязнувся об підлогу, і з нього вискочив чорноволосий красень у фраку та в лакованих черевиках. З каміна вибігла напівзотліла невелика труна, віко її відскочило, і з неї випав інший прах. Красень галантно підскочив до нього і підставив руку калачиком, і цей другий прах склався в голу вертку жіночку в чорних черевичках та з чорним пір’ям на голові, і тоді обоє, і чоловік і жінка, пошвидкували нагору сходами.
— Перші! — вигукнув Коров’єв. — Пан Жак з дружиною. Рекомендую вам, королево, це один з найцікавіших чоловіків! Питомий фальшувальник грошей, державний зрадник, але дуже непоганий алхімік. Уславився тим, — шепнув на вухо Марґариті Коров’єв, — що отруїв королівську коханку. А таке не кожному випадає! Пригляньтесь, який файний!
Збліднувши та розкривши рота, Марґарита дивилася вниз і бачила, як щезають у якомусь бічному ході швейцарської і шибениця, і труна.
— Я в захваті! — загорлав кіт просто в обличчя панові Жакові, що піднявся сходами.
У цей час унизу з каміна вигулькнув безголовий, з відірваною рукою скелет, торохнувся долі й перетворився на чоловіка у фраку.
Дружина пана Жака вже вклякла перед Марґаритою і, збілівши від хвилювання, цілувала коліно Марґариті.
— Королево… — лебеділа дружина пана Жака.
— Королева у захваті! — кричав Коров’єв.
— Королево… — тихо мовив красень, пан Жак.
— Ми в захваті, — завивав кіт.
Молодики, супутники Азазелло, усміхаючись безживними, але привітними усмішками, вже відсторонювали пана Жака з дружиною до чаш з шампанським, що їх тримали в руках негри. А сходами бігцем брався нагору одинак-фрачник.
— Граф Роберт, — шепнув Марґариті Коров’єв, — досі ще привабливий. Зважте, яка чудасія, королево, — все навиворіт: цей був коханцем королеви і отруїв свою дружину.
— Ми раді вам, графе, — прокричав Бегемот.
З каміна одна за одною випали, тріскаючись і розпадаючись, три домовини, потім хтось у чорній киреї, котрому наступний приходень з темної пащі затопив у спину ніж. Знизу долинув давучий зойк. Далі з каміна вибіг майже цілковито розкладений труп. Марґарита примружила очі, а чиясь рука піднесла їй до носа пляшечку з білою сіллю. Марґариті здалося, що то була Наташина рука. На сходах ставало все людніше. Тепер уже на кожній приступці було по фрачникові — всі вони віддалеки здавалися однаковісінькими, а коло них ступали голі жінки, що різнилися одна від одної хіба що кольорами черевичків та пір’ями на головах.
До Марґарити перевальцем наближалася в дивовижному дерев’яному чоботі на лівій нозі дама з по-чернечому опущеними очима, сухенька, скромна і чомусь із широкою зеленою пов’язкою на шиї.
— Хто ця зелена? — машинально спитшта Марґарита.
— Найчарівніша і найповажніша дама, — шептав Коров’єв, — рекомендую вам: пані Тофана. Зажила надзвичайної слави серед молодих хупавих неаполітанок, а ще мешканок Палермо, і особливо тих, котрим збридилися їхні шлюбні чоловіки. Адже таке буває, королево, що збридить-ся муж…
— Ага, — глухо відгукнулася Марґарита, водночас усміхаючись двом гостям у фраках, які один за другим хилилися перед нею, цілуючи коліно та руку.
— Так ось, — примудрявся шепотіти Коров’єв Марґариті, заразом вигукуючи комусь: — Герцоге! Бокал шампанського? Я в захопленні! Так ось, ця пані Тофана, співчуваючи цим жінкам у їх гіркій долі, продавала їм якусь водичку в слоїках. Дружина виливала ту водичку мужеві в суп, той виїдав його, дякував за ласку і мався пречудово. Правда, по кількох годинах йому страх як праглося пити, потім він клався в ліжко, а через день прекрасна неаполітанка, що нагодувала свого чоловіченька супом, ставала вільна, як весняний легіт.