Ірка Хортиця приймає виклик
- Автор: Волынская Илона, Кащеев Кирилл
- Серия: Ірка Хортиця #2
- Год: 2007
- Язык: украинский
- Год: Веста: Ранок
- ISBN: 966-08-1692-3
- Жанр: Детское фэнтези
Электронная книга - «Ірка Хортиця приймає виклик». Краткое содержание книги:
Єдине спасіння — в ніч осіннього Сонцестояння прийти на старовинні кам’яні вівтарі острова Хортиця. Одна біда — водночас з Іркою там опиниться ще дуже багато народу, і всі прагнуть Хортову кров. Усю, що є в Ірчиних жилах. До краплі…
Дядько Микола опустив складені рупором долоні, які тримав біля рота. Зняв кашкет, пригладив волосся, що вже почало рідіти, й докірливо поцікавився:
— Чи вам усім повилазило? Чи вас матері не виховували? Дівчина говорить, а вони горлають! От бовдури! — він повільно сів.
— Що хоче це дівчисько? — поблискуючи круглими очима, запитав Балабан.
— Не тряси пір’ям, Балабане! — гаркнув майор, підводячись із землі. — Зовсім здурів, на Хортову кров наїжджати? Та ще прямо тут… — І він насторожено, майже злякано роззирнувся навсібіч.
Балабан нервово ковтнув:
— Е-е… То що ви хотіли спитати, дівчино?
Ірка засовалася на швабрі:
— Я питаю, через що б’єтеся?
Вовки й соколи невпевнено зам’ялися, переглядаючись.
— Відповідати треба, йолопи, коли вас питають! — повчально озвався зі свого місця дядько Микола.
— Через нього… — долинув слабкий голос від круглого вівтаря.
Закривавлений Рудий сів, важко спираючись спиною об кам’яну стелу, й тицьнув пальцем у супротивника.
— У мене… наречена… — через силу видавлюючи слова, прохрипів вовкулака. — Кохає мене… А він… — поранений знову тицьнув пальцем соколові в груди. — Відбив…
— Неправда! — сокіл сіпнувся від стусана, а здоровою рукою вчепився за другий камінь і підвівся. — Вона моя наречена, а ти їй голову заморочив! — Кречет спробував у відповідь теж тицьнути в Рудого пальцем, але зламана рука не слухалася. — Думаєш, я не знаю, як ти з моєю дівчиною на квартирі у вашого командира зустрічався?
— У мене? — майор аж підскочив на місці.— Щоб якась там вертихвістка вешталася в моєму домі?
— Вона не вертихвістка! — разом закричали Рудий і Кречет, злісно перезирнулися й знову в один голос вигукнули: — Вона найпрекрасніша!
— Стривайте! Стійте! — раптом закричала Ірка. Якийсь здогад настирливо, начебто муха, крутився в неї у голові, але ніяк не давав себе піймати. Відьма завовтузилась. — Заждіть-заждіть, я зараз щось придумаю! — Від її вовтузні швабра вильнула й перевернулася, підвісивши Ірку вниз головою. Дівча відчайдушно дриґнуло ногами, повернулося на місце й знову завовтузилось, ловлячи на собі веселі погляди перевертнів. — А ота найпрекрасніша, вона, часом, не така собі блондинка, рожевенька, ось із такими зеленими очищами. — Ірка розчепірила пальці біля очей. — І ось із такими… — Дівчинка округлила руки перед грудьми й одразу ж соромливо сховали їх за спину. — На телебаченні працює?
Рудий і Кречет із захватом закричали:
— Так, так, так! Вона, вона, вона!
— То чого ж ви все-таки б’єтеся? Ви що, за весь цей час не могли поговорити, розібратися? — обурилась Ірка.
— Таж я її скільки вже не бачив! — в один голос закричали наречені.— Вона увесь час із ним! — І вони разом тицьнули один в одного пальцями.
— У лазні ви обоє були, і вона теж! Чого ж битися одне з одним…
— Не було її там! — відрізав Рудий. — Я ж сам людей виводив, невже б я її не помітив?!
— Не було! — підтвердив Кречет. — Я ж їх сам замикав!
— Ну, зараз би поговорили, вона тут поблизу передачу про якісь змагання веде… — Ірка раптом осіклася й задумливо пробурмотала: — І в майора біля будинку, якраз перед нападом теж її передачу знімали…
— Так-так! — протягнув дядько Микола. — Рудий каже, що його наречена з Кречетом, Кречет каже, що з Рудим, а жоден її вже давненько не бачив. Але ж, коли вовки із соколами чубляться, вона завжди десь поблизу. Хотів би я подивитися на ту наречену, що воно за цяця!
— Ой, як я вас розумію! — продзвенів голосок-дзвіночок. — Звісно ж, дивіться! Я вам навіть свою фотку подарую. З автографом.
Розділ 17
Надійний засіб проти блондинок
Ступаючи навшпиньках і для рівноваги витягнувши руку із затиснутою в ній крихітною сумочкою, блондинка швиденько перетнула галявину. Потім легко скочила на мале кам’яне коло з однією-єдиною стелою, що лежала якраз у центрі між вовчим «бубликом» і соколиною «вісімкою». Немов вітаючи її, коло на мить сяйнуло тьмяним червоним вогнем.
Білявка підняла ніжку, кинула заклопотаний погляд на підбор модних лодочок:
— Замалим не зламала! Просто жахіття! — вона поправила пещене золотаве волосся й весело помахала пальчиками перевертням, котрі вп’ялися в неї блаженними очима. — Хлопчики-и, приві-іт!
Перевертні пробубоніли у відповідь щось радісне й дружно ступнули ближче до красуні.