Вигнання з раю

— Чого це ви, мамо? — здивувався він.

— Та нічого. Впоралася, то хочу тобі пиріжечків з сиром на сніданок спекти.

— Чи я б сам не знайшов, що поснідати?

— Е-е, то ти сам, а то я.

Вона місила тісто, поставила сковороду на газову плиту, кинула на сковорідку масло, вмить зліпила плескатий пиріжок, другий, третій. Хоч на міжнародний конкурс по пиріжках.

— Чув? — промовила зумисне буденним голосом. — Котя розписується сьогодні.

— Котя розпис..? Яка Котя?

— Щусева!

— Щу..?

Він не міг говорити. Ні говорити, ні дихати, ні жити! Навіщо жити? І взагалі навіщо було народжуватися! Удар був навіть' тяжчий, ніж колись у героїв багатьох кінофільмів про кохання. Гриша стояв, дивився на маму Сашку і не знав, чи він ще живий, чи вже вмер. Один святий казав: учіться підпирати своє серце руками. Але то був католицький святий. Нам не підходить.

— Стида на неї нема, — перевертаючи на сковороді пиріжок, сказала мама Сашка. — Дід лежить непохований, а їй свайбувати! А цей Зновобрать здурів на старість. «Ніякого, — каже, — трауру. Траур — це пережиток, як свідчить Обеліск. А коли й почнеться траур, то після похорону, а до того нема нічого». Ну, чи ти бачив таке? Злякався цього горлохвата!

«Самусь!» — подумав Гриша, і ожив, і захотів боротися, змагатися, отруїти, задушити, зарізати, спалити, розвіяти попіл! Самусь скористався з смерті старого Щуся. Три місяці сидів з лісником, пив і жер, поблимкував, як кіт на пташку, а тоді — гам! — і хоче проковтнути! Не дати!

— Самусь? — гукнув він на всю хату. — Так я й знав! Ну, він же ще в мене!..

— Та який Самусь, дитино моя? — аж випустила з рук виделку мама Сашка. — Сідай хоч з’їж пиріжечка, хай вони всі показяться.

Любовний трикутник, так дбайливо вибудуваний автором, хилився, падав, руйнувався. Чи думав хто, що ця фігура така нестійка? А хіба чотирикутник міцніший?

— Не Самусь, то хто ж? — перескакуючи від розпачу до надії, спитав Гриша. Може, жарт? Може, Котя хоче налякати?

— Безтурботний отой, — кинула мама Сашка.

— Без… Безтурботний? Та ви смієтеся, мамо!

— Лихо б моє так сміялося!

— Та не може ж бути! Іван? Та ніколи! Це чиясь брехня!

— Брехня! А ото Петро струже столи третій день та поли настеляє? А Вустя вже жарить і шкварить, солому січе, пироги пече, а сіно смажить, пироги мажить?

Гриша збілів лицем і впав на стілець Київської фабрики імені Боженка. І стілець, хоч і без Знака якості, не поламався, витримав таке тяжке випробування. Ми витримали найтрагічніший розділ. А мама Сашка? Годі й казати! Як крижулечка при тузі в лузі…