Юрій Щербак. Час тирана. Прозріння 2084 року (2014)
- Автор: Щербак Юрий Николаевич
- Год: 2014
- Язык: украинский
- Год: Ярославів Вал
- ISBN: 978-617-605-047-6
- Жанр: Научная фантастика
Электронная книга - «Юрій Щербак. Час тирана. Прозріння 2084 року (2014)». Краткое содержание книги:
«Час Тирана. Прозріння 2084 року» — самостійний твір з майже детективним сюжетом, багато героїв якого знайомі нам з попередніх частин трилогії.
Роман, як і трилогія загалом, дає епічну картину подій української історії, містить у собі прозріння і пророцтва про долю України і виклики, що стоять перед народом, попереджає про майбутні небезпеки.
Напередодні свого 80-ліття Юрій Щербак — відомий письменник, дипломат, лікар і мислитель — подарував читачам філософський твір-антиутопію, сповнений пошуками християнських істин, гротеском та іронією, вірою в долю України.
Гайдук уявив, як мешканці цього пограбованого міста їздитимуть розкішними поїздами по естакадах, попід якими — бараки, притони для наркоманів, «кабінки щастя», побілені мазанки таких трудяг, як Лутугін (він працював у збиральному цеху отих красенів-поїздів і вважався місцевою владою неблагонадійним), закриті елітні сетльменти-острови, всі ці квартали та лінії для плебсу — цей житловий секонд-хенд без води, без зелені, з залишками обгиджених дитячих майданчиків і дірявими контейнерами до сміття з написами-графіті «Вітаємо генерала fuck him Гайдука-п…здюка».
Відчув свою особисту провину в тому, що сталося з Луганськом. І своє безсилля.
Особливо обурив Гайдука м’ясний магазин в одноповерховому будинку з червоної цегли, зведеному в 1897 році: вхід до магазину, перед яким юрмилися бідні жінки, щоб купити дешеві кістки й тельбухи, прикрашали обліплені мухами ікони — копії «Трійці» Рубльова та образу «Пречистої Божої Матері Луганської», спалені більшовиками в 1919 році, — і портрет червоного маршала Ворошилова з німбом святого.
Відпустивши спецагентів, попросив залишитися Чміля.
— Пане сотенний, — вимовив уголос, як у старі часи Спасо-Дніпровського братства, подумавши, що цей сивий, схожий на юнака чоловік — один із найрідніших йому, найвідданіших. — У мене до вас величезне прохання.
Чміль тоскно подумав, що горілка прогріється на столі й смажена ковбаса з цибулею вистигне. Хотілося дуже їсти.
— Треба рятувати це місто. Тут славні люди, але занадто терплячі. На жаль. Давно треба було революцію тут робити.
— А ви мечеть їхню бачили, Ігорю Петровичу? Найбільша в Україні. Кажуть, що тут понад тридцять відсотків прийняли іслам.
— Дивно, що не всі сімдесят, — сказав Гайдук. — Це місто — форпост джихаду. Тому я прошу вас очолити військову адміністрацію міста.
— Що?! — Чміль зрозумів, що все його дотеперішнє життя руйнується, а разом із ним — і сьогоднішня вечеря. — Та я… ніякого досвіду… не зможу.
— Тільки домовимось так, — жорстко промовив Гайдук. — Припиніть ці скиглі. — Ви — не Ворошилов, я — не Сталін. Зараз я підписую декрет про присвоєння вам звання бригадного генерала. Ви — зможете. Ось що ми зробимо. Залишайтесь у Луганську. Я поїду… туди, — показав рукою на схід. — Народу і пресі скажемо, що був на таємному об’єкті біля Краснодона. (Неподалік від Краснодона містився науково-дослідний інститут нових виробів, у просторіччі — «виродок», який розробляв безгільзові технології виробництва патронів, що заощаджувало великі кількості цінних кольорових металів, а також працював над smart-кулями, що здійснювали ураження цілей залежно від закладених у них програм пошуку).
— Але за завтрашній день підготуйте збори народних представників Луганська — пропорційно від усіх підприємств, кварталів, ліній, вулиць і островів. Післязавтра зберемося в Палаці спорту і вислухаємо з вами всі претензії. Всі вилучені скарби публічно передамо обраному людьми комітету з тим, щоб негайно пустити їх на очистку Сіверського Дінця та Лугані, на реконструкцію водогону та початок масового будівництва житла. Надамо людям кредити. Мером порекомендуйте обрати Василя Лутугіна.
— Слухаюсь, — звично виструнчився Чміль.
— Пане сотенний… тобто пане бригадний генерале, — всміхнувся Гайдук. — Тепер ви не виконуєте накази, а самі віддаєте. І відповідаєте за них. Мені буде без вас важко… Але…
Тільки ніяких шибениць і публічних страт на майдані. Всі комуністичні символи знищити згідно із законом про заборону пропаганди комунізму і нацизму.
— Слухаюсь, — знову повторив Чміль і засміявся.
— Тепер ідіть, бо вечеря перегорить. Тільки не забувайте: Київ далеко, але я — близько.
Коли Чміль вийшов, Гайдук подзвонив до Віри Іванівни і спитав, як Святик. Віра Іванівна, мабуть, уже спала, бо спочатку щось мимрила, позіхаючи, а потім повідомила, що Святик відмовився натягти нові червоні штанці на шлейках, а вимагав старі, які ще мама Оля купила йому, але вони вже малі, бо Святик виріс.
«Ось і кінець казочці про „Небесний Єрусалим“, — подумав Гайдук. — Спочатку треба побудувати земний Луганськ. Єрусалим упав з небес на гріховну землю і розбився вдрузки. Людям потрібна вода і каналізація, а не фантастичні міста в небі».
Розумів, що зазнав ще однієї поразки.
67