Самотній мандрівник простує по самотній дорозі [Романізовані біографії. Оповідання, роман]

— Жду листу од пана Палія[26]. Коли б його ще побачити хоч раз єдиний!.. Та що це я говорю, побачу та побачу, це певно, аби живі ми були, то побачимось, а мені жадалось би побачити його от тепер, їхавши додому! — писала Марковичка з Орла 27 вересня 1857 до свого чоловіка.

Марко Вовчок та Куліш умовились виїхати одночасно числа 10—11 жовтня, щоб зустрітись їм не в Орлі і не в Мотронівці, а десь у дорозі, на одній з поштових станцій, так що нікому й на думку не спало б їхнє побачення.

Батурин, Кролевець, Кроми, Орел — так було їхати Кулішеві на Москву, а Марковичевій вертатись з Орла до Немирова.

9 жовтня Марковичка писала чоловікові з Орла:

— Чого це ти сумуєш, мій друже, хіба хочеш, щоб я знов нездужала? А я тепереньки зовсім здорова, зовсім здорова, нічого не болить. Виїду, може, завтра (10 октября). Сподіваюсь, що завтра вже дещо буде укладено й наготовлено. Сьогодні їду попрощатися з добрими людьми.

А Куліш 11 жовтня з Мотронівки повідомляв Миколу Даниловича Білозерського:

— Їдеться в Петербург у неділю рано-вранці, на Батурин, тому ласкаво прохається взяти не таку багатоверстну подорожну — до станції перед Кромами. Виїду з Миколаївки [маєток Миколи Даниловича коло Мотронівки], де буду ночувати на неділю або ж обідати в неділю. Та conditio sine qua non звільнити мене від коней Віктора Миколайовича.

Віктор Миколайович Забіло був за смотрителя поштової станції. Куліш і Забіло не терпіли один одного.

Перше побачення й знайомство в Мотронівці на людях не задовольнило ані Куліша, ані Марковичеву. До того ж натягненість і ніяковість першої зустрічі зникла не відразу. Марія Олександрівна була конфузлива, сором’язлива й мовчазна. Їй треба було звикнути, примусити, перемогти себе, щоб на людях вийти за межі ніякових і порожніх «так» і «ні».

Отже, дорожню зустріч на поштовій станції вибрали Куліш і Марковичева як найзручніше місце, щоб побачитись удвох на самоті й уникнути будь-яких зайвих розмов. Коли Марковичева й не робила з цієї зустрічі будь-якого секрету від свого чоловіка, то Куліш, як завжди обережний і передбачливий, волів своє побачення з молодою письменницею зберегти не розголошуючи.