Гуляйполе
- Автор: Рев'якін Степан Дмитрович
- Год: 2007
- Язык: украинский
- Год: Дніпровський металург
- ISBN: 978-966-2962-24-6
- Жанр: Историческая проза
Электронная книга - «Гуляйполе». Краткое содержание книги:
Твір специфічно побудований, що дало змогу автору доторкнутися глибинних шарів відомих і маловідомих фактів з життя й діяльності не лише Н. Махна і його сподвижників, а й вождів комуно-рядянського режиму.
Роман з гостросюжетними лініями, місцями тісно переплітається з сьогоденням України і в цьому його ще більша цінність.
— Поганяй у Гуляйполе. А це Нюсьчине дрантя й кошики занеси мені в кабінет. За мною приїжджати не треба — я повернуся з Галиною.
Коли Махно з'явився на порозі світлиці, всі, хто сидів за столом, нараз схопилися й закричали:
— Слава! Слава! "Батькові" слава!
Радощам не було меж. Навіть зовні завжди спокійний Федя, який у цей час міцно цілував свою Фаню, кинув займатися любощами, вихопився з-за столу й почав обнімати Нестора. А той, коли всі трохи заспокоїлися, підійшов до Галини, поцілував її у розчервонілі щоки.
— Сумувала без мене? — запитав.
— Так, любий... Як добре, що ти приїхав. Мені дуже не вистачало тебе, хоча Фаня і Нюся все робили, аби я не журилася. — Вона ненароком торкнулася губами його чола й скрикнула:
— Так у тебе ж пропасниця!.. Фаню! Він весь, мов жар. Нехай твої хазяї розпалюють піч, щоб аж черінь стала червоною... І кип'ятять молоко... Тоді ми вже сьогодні не поїдемо в Гуляй-поле. Всі заночуємо тут.
Нестора поїли не лише молоком з медом і лоєм, а й чаєм з малиною, цвітом бузини, калини. А Федя, зрозуміло, підніс йому свої випробувані ліки: склянку міцного самогону. Нюся розтерла його оцтом. І все це, мабуть, разом взяте допомогло. Бо вже десь опівночі Нестору захотілося до Галини... А Федя, цей м'язистий здоровань, усю ніч не залишав у спокої Фаню, яка тільки цього й прагнула. Лише Нюся в окремій кімнаті, чуючи, певно, зойки, стогони й вигуки задоволення своїх подруг, вовтузилася, бідолашна, сама в розкішному дерев'яному ліжку.
Вранці, коли Махно і Щусь робили в дворі розминку — рубали хазяїну дрова — до них несподівано з'явився Лев Зіньковський.
— Чого вільно дихнути не даєш? На п'яти наступаєш? — накинувся на розвідника Нестор.
— Така робота у мене, "батьку"... Не сердися.
— Гаразд... Чого спозаранку принесло?
— Від моїх людей є цікаві повідомлення з Москви і Харкова.
— Говори.
— Проти тебе, "батьку", і Григор'єва особливо гострять зуби Ленін і Троцький. Вони між собою на так званих чаюваннях називають тебе бандитом, а твоє військо — розгнузданою партизанщиною і вичікують лише слушного часу, щоб покінчити з нами.
— Мене, Льово, цікавлять новини не позавчорашні, а хоча б вчорашні.
— Троцький готує тобі якусь "підніжку".
— Конкретніше.
— Мабуть, виступить у пресі — скупає тебе в крижаній воді... Гадає, що ти знюхуєшся з Григор'євим і можеш з ним за певних умов об'єднатися проти більшовиків... Тож хоче уже зараз збурити проти тебе революційне повстанство.
— Так я й думав: будь-який необачний крок Григор'єва більшовики використають проти мене... А ще які новини?
— Є від Григор'єва. Цей отаман ось-ось перекотиться на бік Петлюри.
— Завадити не можна?
— Можна, "батьку"... Лише ліквідувавши самого отамана.
— Поки що не треба. Може все-таки схаменеться. Дай йому знати, що я категорично проти таких його дій. Союз з Петлюрою — не на часі.
— Буде зроблено, "батьку”.
А коли вже йшли у будинок, на порозі сіней з'явилася Галина. Вона радісно привіталася з Льовою й звернулася до Махна:
— Несторе, а я занепокоїлася. Думаю, пішов дрова рубати, а наче у Дібрівський ліс по дрова поїхав... Іди до хати, бо я без тебе захолола, стала, як лід.
Жінка взяла Махна під руку й повела його у свою кімнату, приспівуючи:
Галина знала, чим брати "скорпіона" Нестора з його диявольським характером — ласкою і ще раз ласкою. Це вона й робила постійно. Будучи від природи самовладною егоїсткою — це вона не раз доводила у стосунках з іншими — у товаристві Махна вона поводилася підкреслено чемно, ніжною ягницею, але мистецьки, по-жіночому хитро все робила так, аби її диявол брав гору над Несторовим. І слід віддати їй належне — вона часто вигравала у двобої з чоловіком невеличкі сутички і навіть стратегічні протистояння. Це під її "материнським" впливом "батько" відійшов від комуністів-інтернаціоналістів і почав схилятися у своїх практичних діях на бік українського націоналізму з присмаком, звісно, дикого селянського анархізму.
Майже добу провів Нестор в Успенівці, як у Бога за пазухою. А в Гуляйполі на нього чекала сувора й неспокійна буденщина. Коли приїхав у штаб, то під дверима свого кабінету побачив дрімаючого Петра Вусатенка і його дружину. З Петром привітався за руку, а його Мелашку поцілував у щоку, коли та, висока й огрядна, нагнулася, оскільки Нестор діставав головою лише до її плеч.