Гуляйполе
- Автор: Рев'якін Степан Дмитрович
- Год: 2007
- Язык: украинский
- Год: Дніпровський металург
- ISBN: 978-966-2962-24-6
- Жанр: Историческая проза
Электронная книга - «Гуляйполе». Краткое содержание книги:
Твір специфічно побудований, що дало змогу автору доторкнутися глибинних шарів відомих і маловідомих фактів з життя й діяльності не лише Н. Махна і його сподвижників, а й вождів комуно-рядянського режиму.
Роман з гостросюжетними лініями, місцями тісно переплітається з сьогоденням України і в цьому його ще більша цінність.
Нарешті, командир Червоної армії забажав узнати думку Махна:
— "Батьку", я хотів би зараз почути, як ти оцінюєш діяльність більшовиків на Україні?
— Скажу, Матвію, і відверто скажу, як і ти мені... Більшовики встановили у нас, на зайнятих ними територіях, диктатуру своєї партії, а не волю народу в особі Рад трудящих. Усяке самостійне починання знизу, від народу, придушується ленінськими надзвичайними комісіями, комісародержавниками.
— Все вірно, "батьку". Такої ж думки і я: всі повинні підкорятися їм і жити під їхнім пильним оком. А головне, більшовики й не думають дати селянам землю. За що ми боремося? За кого?
— Що пропонуєш, Матвію?
Григор'єв замість прямої відповіді почав говорити, що не сьогодні-завтра в його руках буде не лише Єлизаветград, а й Миколаїв, Херсон і навіть Одеса.
— Вся Херсонщина й Таврія буде лежати біля моїх ніг, звільнені від більшовизму. Я вийду до Чорного моря, загрожуватиму Молдові і взагалі всій Румунії. Мої революційні прапори замайорять над усією Європою.
Махнові не сподобалося це вихваляння. Тим більше, що він достеменно знав воєначальницькі здібності Григор'єва — вони були надто посередніми: він зовсім не мав хисту передбачення, не був, власне кажучи, стратегом і тим паче полководцем. А замахнувся он куди! На Європу! Чого туди? Аби похизуватися своєю силою? Так її в нього, як у миші... Він справді може взяти і Миколаїв, і Херсон, і навіть Одесу. А що їх там брати? Всі вони то захоплюються на день-два слабкою Червоною Армією, то — військами Антанти, які й самі покидають Україну. Тут лиш би встигнути на їхніх плечах в'їхати в ці міста. А для цього особливого військового хисту не потрібно... Хай би пішов не на Одесу, а на Маріуполь та помірявся силою з Денікіним. Та ба! Він боїться сюди й носа висовувати. Бачиш, йому в Європу захотілося! А чого не на Харків, коли вже на те пішло? Тонку кишку має?
Григор'єв, певно, відгадав недобрі думки Махна, бо тут же почав виправдовуватися:
— "Батьку", я може багато на себе беру, то вже вибач... Я можу повернути й на Харків, коли ти мені накажеш...
"Ага, нарешті, схаменувся! — продовжував обмізковувати почуте Махно. — Знає стерво, що без мене він — ніхто. Але ж — дурний-дурний, а хитрий! Чужими руками захотів жар загрібати! Я вже не одну тисячу повстанців, кращих синів нашого селянства, поклав у боях з добірними військами білокозаків, а він хоче ганятися за бездарними більшовицькими воєначальниками!"
"Батькові" не підходив і цей варіант. І взагалі, йому не подобався жодний план, який пропонував його гість. І не тому, що Григор'єв не мав стійкої воєнної позиції, а тим більше не знав, якої йому партії триматися. Махнові не подобалося, що Матвій дуже багато брав на себе, не за своїми здібностями й можливостями розмахнувся. І все-таки, які в нього плани хоч на найближчий час? Цікаво...
— Зайнявши Одесу, ти куди повернеш? — у лоб запитав Григор'єва господар, тепер, уже пильно глянувши на Матвія.
— Куди накажеш, "батьку". Разом ми скрутимо роги кому завгодно.
Тут уже не стрималася Галина:
— Кому завгодно — не годиться. Потрібно крутити роги більшовикам і повністю звільняти наш народ від їхнього ярма. Україна має бути вільною і незалежною від Росії.
Слова господині так лягли бальзамом на неспокійну душу Григор'єва, що отаман не стримав своїх почуттів, підвівся й низько вклонився жінці:
— "Матінко" Галино, за неї, за Україну, вільну від кацапів, я понесу на Голгофу свій хрест. Дякую за підтримку.
Вони всі троє довго обговорювали цю тему, так ні до чого й не домовившись. Але розлучились, як і належить православним і українцям: розцілувалися та побажали один одному щастя у здійсненні наміченої мети.
На жаль, кожний з них мав свою мету, своє щастя і свій шлях у житті. А ще гірше, що, як Махно, так і Григор'єв хотіли на ту пору бути всеукраїнськими гетьманами і аж ніяк не мали наміру поступатися один одному. Поговірка: "Два українці — три гетьмани" цілком підходила щодо них, навіть не беручи до уваги Галину Кузьменко, котра при нагоді могла цілком стати третім претендентом на гетьманське крісло, але на той час її цілком влаштовувала посада "матінки Галини", тобто їй імпонувало бути правою рукою такого відомого, популярного, а головне, перспективного отамана, яким був Нестор Іванович Махно.