Майдан. (Р)Еволюція духу
- Автор: Мухарский Антон Дмитриевич
- Год: 2014
- Язык: украинский
- Год: Наш Формат
- ISBN: 978-966-97425-1-3
- Жанр: Публицистика
Электронная книга - «Майдан. (Р)Еволюція духу». Краткое содержание книги:
Публічні інтелектуали, громадські діячі, філософи, історики, письменники, художники, герої й очевидці революційних днів української історії в щоденниках, есе й ексклюзивних інтерв’ю розповіли про темний і світлий бік Майдану, версії причин і наслідків, «білих плям» і таємничих збігів у подіях листопада-лютого 2014 року.
Видання розраховане на коло читачів, яким цікава контраверсійна точка зору на українську історію, політику і культуру.
А ще митці будували барикади, стояли на варті, робили рогатки, виламували бруківку і навіть жбурляли її, захищаючи протестувальників від «Беркута» й прикривали собою мітингувальників на Майдані під час атак війська. Хтось з них був поранений, хтось втратив око, практично кожен перехворів від перенапруження і переохолодження.
Творчо працювати в майстернях у той період мало хто міг, але й не працювати було важко. Тому олівець і фотоапарат були першими інструментами у руках кожного й завжди напоготові. А ще надзвичайно дієвим інструментом став Інтернет, соціальні мережі Фейсбук, ВКонтакті, Твіттер… Все, що не було побачене чи зауважене на місці, кожен міг «додивитися» чи уточнити у стрічці ФБ. Сердечна дружба на Майдані логічно продовжувалася в інформаційному полі соціальних мереж, де уточнювали й поширювали важливу інформацію вчасно, практично миттєво, нерідко рятуючи життя і ситуацію. Весь світ стежив за перебігом подій. Найпрогресивніші брали інформацію саме з мереж, а не з тенденційно налаштованих теле— та радіоканалів. Інтернет-мережа координувала дії не лише політичні, протестувальні, а й творчі, художні, образні.
Несподівано, але, зважаючи на певний історичний досвід, зовсім не дивним чином, кілька знаних українських художників стали для широких кіл інтелігенції країни неофіційним обличчям і своєрідним довірчим рупором Майдану. Але не затято революційним, не ура-патріотичним, як на таке бувало збочували політичні лідери. Митці були непроголошеними лідерами, які утримували певний рівень духовної напруги й інтелектуального аналізу подій, що відбувалися, а також маяками щирого, глибокого, неекзальтованого, інтелігентного реагування й поведінки на Майдані та у Фейсбуці. Саме ця соціальна мережа на чотири місяці стала найголовнішою стрічкою новин, найпереконливішим джерелом інформації, на відміну від преси і телебачення, — джерелом інтерактивним, з нього можна було черпати, дочерпувати, вибирати ковшами або краплями, можна було плювати і смітити, втім, воно миттєво самоочищувалося. І такими очисними генераторами були талановиті художники і непересічні особистості з глибоким аналітичним складом розуму: Борис Єгіазарян, Олександр Ройтбурд, Матвій Вайсберг, Володимир Бовкун, Олекса Манн, Іван Семесюк…
Борис Єгіазарян — вірменин, природжений борець за справедливість. Свого часу він боровся за незалежність рідного міста Апаран так само пристрасно і незламно, як потім за українську демократію. Закінчивши Київський художній інститут й одружившись з українкою, він у вісімдесятих переїхав до Києва, вивчив українську мову, полюбив усім серцем країну, її поезію в усіх смислах цього слова, перекладав для друзів поетичні рядки багатьох авторів обома мовами. Сам же, як митець, є живописцем гармонії та радості буття. Ця революція для нього почалася з ЄвроМайдану і саме він залишався зі студентами тієї свавільної ночі, коли нещадно били дітей. Жорстоко побили і його, а він захистив собою непритомну дівчинку, ушкодили хребет потім старалися «пришити» кримінальну справу. Він, попри хворобу, все ж підводився і йшов на Майдан. А на його сторінці у ФБ з’являлися гарячі пости, важливі фото, які були правдивішими за будь-які коментарі ЗМІ. До того ж, пости інтелігентно радикальні.
Ще більш радикальними, з елементами стьобу і гротеску, але абсолютно свідомими й логічними/серйозними були пости художників-однодумців Олекси Манна та Івана Семесюка. Цікаві й парадоксально впливові їхні роздуми та висловлювання ставали популярними через свою спонтанність, подеколи суперечливість, яскраву індивідуальність, гостроту і гумор, а частіше сарказм і абсолютну неангажованість. Кожен з них ішов проти влади ва-банк не лише на сторінках мереж, а й на барикадах.
Іронічний, виважений, розсудливий і все ж радикальний Олександр Ройтбурд сприймав те, що відбувається з меншим драматизмом, але переживав з не меншою глибиною. Він аналізував ситуацію, формулюючи власне розуміння перебігу подій не лише текстами, — викладав в Інтернет ще й власні роботи та колег, які к своїх творах вже передбачили чи узагальнили раніше подібні колізії. Спочатку з’являється «Свобода на барикадах» (ремінісценція Делакруа),
потім «Останній день Помпеї (за Брюлловим)».
За тим — «Різня на Хіосі».
І врешті «Той, хто піднімає прапор» (ремінісценція Коржева).
Іншою неполітичною впливовою фігурою на Майдані та в мережі став живописець Матвій Вайсберг. Чинячи серйозний опір руйнуючому будь-які творчі прояви напруженню, він, повертаючись Майдану, писав палаючу «Стіну» (п.,о., 180х420), яка увібрала у себе увесь драматизм і глибину подій і зрушень, що відбулися впродовж чотирьох місяців Майдану.