Тінь попередника
- Автор: Ешкилев Владимир
- Год: 2011
- Язык: украинский
- Год: Ярославів Вал
- ISBN: 978-617-605-009-4
- Жанр: Космическая фантастика
Электронная книга - «Тінь попередника». Краткое содержание книги:
Роман «Тінь попередника» В.Єшкілєва — перший з трилогії «Фаренго», що виходить в серії інтелектуальних романів «Червоне та чорне», є прикладом абсолютної позажанрової інтеграції почуттів, відчуттів і вчинків. Бо що є реальністю, а що фантастикою — на це навряд чи хтось зможе відповісти.
* * *
Володимир Єшкілєв народився в 1965 році в Івано-Франківську. Естет, енциклопедист і гурман літератури. Колекціонер вражень і шукач пригод. Його твори нагадують елегійні райські кущі, до яких несподівано завітала неприхована правда життя, і ми знову поринаємо в одвічне протистояння добра і зла, любові і ненависті, світла і темряви. В. Єшкілєв — майстер, який одним мазком може змінити напрямок сюжету. Пише в різних жанрах, але віддає перевагу інтелектуалізму в літературі.
Автор низки оповідань, новел, есе. Окремими виданнями вийшли романи «Адепт» (разом з Олегом Гуцуляком), «Втеча майстра Пінзеля», «Богиня і консультант» та інші. Роман «Тінь попередника» — перша частина трилогії «Фаренго».
— Значить, ми запізнилися, — комісар Марков відкоркував другу пляшку місцевого алкогольного напою. Через якесь непорозуміння його тут назвали горілкою.
— У приміщеннях станції 944, сіре, — продовжував свій рапорт офіцер Служби, — виявлені сліди ДНК Шерми Шайнар, Рами Шайнара, Олександра Вольска, Ґвен Вей, Дори Віргой, Малта Некіча і ще близько тридцяти осіб гуманоїдного типу, яких ми зараз намагаємося ідентифікувати за допомогою розширених баз даних.
— Як давно вони стартували з Боллота? — комісар не відривав погляду від прозорої рідини, яка наповнювала склянку.
— Експерти визначили: сто сорок шість стандартних годин тому. Ймовірно, сіре, вони зійшли на Темні Шляхи з Шістдесятого лімеса, — відрапортував офіцер і додав:
— Це там, де «чорна діра». Дуже нестабільний і небезпечний лімес, сіре, там уже зникали транспортники. Злочинці пішли на значний ризик.
— Коли буде готовий повний перелік усіх тих, хто був на базі?
— Ми працюємо, сіре.
— Імператор чекає на мій звіт.
— Ми пришвидшимо роботу, сіре. Через десять годин…
— Через шість.
— Але ж…
— Шість годин, — Марков одним ковтком спорожнив склянку. — Плюс додайте всі дані щодо університетського підпілля, які ми тут відкопали… Все упорядкуйте згідно з рубрикатором і виведіть на мій термінал. Виконуйте.
— Буде виконано, сіре! — офіцер швидко вийшов з «червоної зони».
Деякий час Марков перебував на самоті. Цю «червону зону» місцева Служба передала в його повне розпорядження. Ноланська резиденція Джи Тау і розмірами, й технічними можливостями на порядок перевищувала свій кідронійській аналог. Її обладнали півдюжиною надсучасних «червоних зон» і декількома силовими бар'єрами, які відділяли від решти планети не лише спеціальні приміщення імперської таємної поліції, але й ту частину населеного сегмента міста, де розташували квартири офіцерів Джи Тау. Як пояснили Маркову, у випадку повстання ноланців резиденцію за лічені секунди можна буде перетворити на неприступну фортецю.
Незважаючи на те, що в резиденції постійно перебували сотні офіцерів і співробітників Служби, її коридори й ґалереї здавалися безлюдними. «Фортецю» проектували з урахуванням кризової ситуації. При масових заворушеннях тут могли знайти порятунок від помсти ноланців декілька тисяч сімей імперських чиновників і військових. Припускалося, що під захистом бар'єрів і цілої армії бойових кіборґів вони зможуть дочекатися прибуття евакуаційного флоту.
Комісара ця безлюдність починала дратувати. На його рідній Тіронії навіть в управлінських сегментах така просторова розкіш вважалася неприпустимою. Марков народився і виріс у перенаселеному старому куполі, де мешкали оператори і робітники хімічних заводів. Той купол був збудований як тимчасове житло першопрохідців ще за часів Сіоранів. Латаний-перелатаний, просяклий індустріальними і харчовими запахами, він уже півтора століття був світом для десяти тисяч представників людської раси. Поселенці народжувалися в його темних кімнатах, жили, розмножувалися і помирали. На одного працездатного тіронійця виділялося не більше сорока кубічних метрів житлової площі плюс двадцять на утриманця чи малолітнього. І тільки державні чиновники високих ранґів мали право на шістдесят. Більшість колоністів Тіронії мешкали в малогабаритних житлових комірках, де висота стелі не перевищувала двох з половиною метрів. Величезний простір стерильних, добре вентильованих приміщень Ноланської резиденції Служби Запобігання наводив тіронійця на роздуми про розквітлу в Імперії соціальну несправедливість.
Алкоголь загострив тривожні передчуття комісара. Зловісні слова клонороба не виходили у Маркова з голови. «Настала ніч, уже настала ніч», — шепотів він. Йому рідко бувало самотньо, але сьогодні він відчував себе безнадійно загубленим у біло-сріблястих лабіринтах Столкінбаада. Він згадав, що Нолу в рекламних роликах називають «планетою розваг».
«Може, дівчат викликати? Нола вже третє століття славиться красивими клонками», — в пам'яті комісара виринула сцена з рекламного ролика: у басейні чотири оголені красуні бавлять туриста з ошаленіло-щасливим обличчям. «Він обрав для відпочинку ноланський готель!» — повідомляла та реклама.
Зробивши черговий ковток, тіронієць помітив: на вході до «червоної зони» виник силует людини, хиткий і нечіткий. Відділений від комісара миготінням силового поля і матовою поверхнею дверей-мембрани, силует здавався примарою. Він не наближався і не віддалявся, у цьому було щось дивне. Тут, у резиденції, всі пересування співробітників були підпорядковані службовій логіці й не передбачали подібної незавершеності дії.