Жак-фаталіст (збірка)

Потім шукав годинника в кишеньці, де його не було, і зрештою впадав у розпач, бо не знав, що робити без годинника, без табакерки й без Жака: це були три великі підпори його життя, яке спливало в тому, що він нюхав табаку, дивився, котра година, розпитував Жака, і то в усіх комбінаціях. Тож, позбувшись годинника, йому лишалася тільки табакерка, яку він раз у раз відчиняв і зачиняв, як і я роблю, коли нудьгую. Надвечір рештки табаку в моїй табакерці прямо пропорційні розвазі й обернено — нудьзі мого дня. Благаю вас, читачу, призвичаїтись до цього способу вислову, запозиченого з геометрії, бо я вважаю його за точний і часто ним користуватимусь.

Та досить уже з вас пана, а що слуга до нас не вертається, то, може, ми до нього підемо? Бідний Жак! Коли ми оце про нього говоримо, він якраз скрикував скорботно:

— Виходить, так на небі написано, щоб мене одного й того самого дня заарештували як розбійника з великого шляху, що по ньому в'язниця плаче, і обвинуватили у звабленні дівчини!

Коли він під'їздив ступою до замку, — не до місця свого останнього ночування, — назустріч йому трапився один з тих мандрівних торгівців, що звуться коробейниками, і гукнув йому:

— Підв'язки, пане вершнику, пояси, шнурки до годинника, табакерки останньої моди, справжні жабаки[224], каблучки й годинник; годинник, пане, щирозлотий, різьблений, з подвійною покришкою, як новісінький…

А Жак йому:

— Шукаю я годинника, тільки не твого.

І далі поїхав, усе ступою. їдучи, він ніби на небі написаним побачив, що годинник, якого той пропонував йому, то і є його пана годинник. Він вернувсь і сказав коробейникові:

— Друже, а покажіть-но свого золотого годинника, — так здається мені, що він мені підійде.

— Їй-богу, не здивуюсь, коли так воно й буде, — сказав коробейник. — Він же гарний-прегарний, Жульєнової[225] роботи. Оце хвилин лише кілька, як він у мене; я придбав його за шмат хліба й добре ним побаришую. Люблю я заробляти потроху, та часто, але час тепер злиденний, я й через три місяці не матиму такої знахідки. Ви здаєтесь мені людиною порядною, то й любіш мені, щоб ви з нього покористувались, а не хто інший…

Отак балакаючи, торговець поставив свого короба на землю, відчинив його, добув годинника, якого Жак пізнав відразу ж, ні трохи не здивувавшись; бо коли він не поспішав ніколи, то й дивувався рідко. Роздивився він на годинника. «Так, це він», — подумав сам собі. Тоді до коробейника:

— Ваша правда, гарний він, прегарний, і я знаю, що він путящий.

Потім поклав його в кишеню, а до коробейника мовив:

— Красно дякую, друже!

— Як то красно дякую?

— А так, що це мого пана годинник.

— Не знаю я вашого пана; це годинник мій, я його купив і заплатив за нього…

І схопивши Жака за комір, став доправлятись годинника. Жак підійшов до коня, взяв одного пістоля, наставив його коробейникові в груди:

— Геть, а то вб'ю, — сказав йому.

Переляканий коробейник пустив його. Жак сідає на коня й рушає ступою далі до міста, сам собі думаючи: «Годинника знайдено, тепер ще гаман…»