Жак-фаталіст (збірка)

— Ось він.

— Довго ти прогаявся.

— Не дуже, бо діла багато було. Ось слухайте. Я їхав, бився, збурив усіх селян у полі, збурив усіх жителів у місті, мене прийняли за злодія з великого шляху, повели до судді, вчинили мені два допити; через мене двох людей замалим не повісили, вигнали одного лакея й одну покоївку; обвинуватили мене в тому, що я ночував із кралею, якої я ніколи в вічі не бачив, а проте мусив заплатити; і ось я приїхав.

— А я, чекаючи тебе…

— На небі написано, щоб ви, чекаючи мене, заснули і щоб у вас украли коня. Що ж, пане, годі про це гадати! Кінь пропав, а може, на небі написано, що він і знайдеться.

— Коню мій! Мій бідний коню!

— Хоч ви й до завтра лементуватимете, користі з того не буде.

— Що ж робити?

— Я візьму вас на крижі, або, коли вам більше до вподоби, скинемо чоботи, почепимо їх до мого коня на сідло, а самі рушимо пішки.

— Коню мій, мій бідний коню!

Вони вирішили йти пішки; пан скрикував уряди-годи: «Коню мій, мій бідний коню», а Жак розповідав докладніше про свої пригоди. Коли він дійшов до дівчининого звинувачення, пан сказав йому:

— Ти й справді, Жак, з нею не ночував?

Жак. Ні, пане.

Пан. А заплатив їй?

Жак. Напевне.

Пан. Мені один раз ще гірше довелося.

Жак. Заплатили, переночувавши?

Пан. Так воно й було.

Жак. Може, розкажете?

Пан. Перш як починати історію мого кохання, треба кінчити історію твого. Атож, Жаку, твого кохання, яке я матиму за перше і єдине у твоєму житті, не зважаючи на пригоду з покоївкою коншського губернатора, бо коли ти й заночував із нею, то не став від цього закоханим. Адже щодня ночують із жінками, яких не кохають, і не ночують із жінками, яких кохають. Але…

Жак. Що там за але?

Пан. Коню мій!.. Не гнівайся, Жаку, друже мій, постав себе на місце мого коня, припусти, що я втратив тебе, і скажи мені, хіба не став би ти більше мене шанувати, коли б почув мої крики: «Жаку мій! Мій бідний Жаку!»

Жак посміхнувся і сказав:

— Я спинився, здається, на розмові мого хазяїна із жінкою тої ночі, що настала після мого першого перев'язання. Я трохи заснув.

Пан. Природна річ.

Жак. Прокинувшись, я відсунув заслону й побачив, що хазяїн із жінкою та хірургом нишком розмовляють коло вікна. Після того, що я почув уночі, мені неважко було здогадатись, про що там була мова. Я кашлянув. Хірург сказав чоловікові:

— Він прокинувся; сходіть-но, куме, до льоху, вип'ємо чарку, це додає певності руці; потім я зніму перев'язку, а там далі побачимо.

Пляшку принесли й випили, бо мовою митців випити чарку — це є, щонайменш, спорожнити цілу пляшку; тоді хірург підійшов до мого ліжка й запитав:

— Ну, як уночі було?

— Непогано.

— Вашу руку… Добре, добре, пульс непоганий, жару вже майже немає. Треба побачити коліно… кумо, — сказав він до хазяйки, що стояла в ногах мого ліжка за заслоною, — допоможіть нам…