Жак-фаталіст (збірка)

Чи не збираєтесь ви, скаже мені читач, витягати перед нашими очима бістуреї[222], різати м'ясо, точити кров і показати хірургічну операцію? А по-вашому, то кепський смак? Ну, то облишмо й операцію, але ж дозвольте все-таки Жакові сказати до свого пана:

— Ох, пане, яке то страшне діло — направити потрощене коліно!..

А його панові відповісти, як і перше:

— Покинь ти жартувати, Жаку!..

Та вже ні за яке золото у світі не можу обминути того, що скоро тільки Жаків пан доказав свою зухвалу відповідь, як його кінь спіткнувся й упав, а він боляче вдарився коліном об гострий камінь і закричав на все горло:

— Смерть моя! Розбив коліно!..

Хоч Жак, чоловік добрячий, був ніжно прив'язаний до свого пана, а хотілося б мені знати, що скоїлось у глибині його душі, коли не першої хвилини, то принаймні тоді, як він пересвідчився, що з цього падіння ніякого лиха не буде, і чи міг він стримати легенький порух таємної радості від випадку, який навчив його пана, що то є рана в коліні. І ще одне хотілося б мені почути від вас, читачу, — чи не волів би краще його пан поранитись хоч би й трохи тяжче, тільки не в коліно і чи не допікав йому сором більше, ніж самий біль?

Очунявши трохи від падіння та страху, пан сів у сідло й разів кілька вдарив острогами коня, що помчав як блискавка; а за ним і Жаків кінь, бо між тими тваринами приязнь була така сама, як і між їхніми вершниками; то були дві пари друзів.

Коли задихані коні знову пішли своєю звичайною ходою, Жак промовив до пана:

— Ну, пане, що ж ви про це думаєте?

Пан. Про що?

Жак. Про рану в коліні.

Пан. Згоден з тобою, що то одна з найтяжчих.

Жак. У вашому?

Пан. Ні, ні! У твоєму, у моєму, і в усіх колінах на світі.

Жак. Пане, пане, то ви не гаразд роздивилися: повірте, що ми завжди тільки себе жаліємо.

Пан. Що за вигадка!

Жак. Ох, коли б то я вмів так говорити, як думати вмію! Та так воно на кебі написано, щоб у голові в мене було, а слів щоб бракувало.

Тут Жак пустився в запаморочливу, та, мабуть, правдиву-таки метафізику. Він силкувався пояснити своєму панові, що слово «біль» — беззмістовне і що означати що-небудь воно починає лише тоді, коли викликає в нашій пам'яті пізнане нами відчуття. Пан запитав його, чи траплялось йому родити дитину.

— Ні, — відповів Жак.

— А як, по-твоєму, дуже боляче родити?

— Напевне!