Повернутися дощем
- Автор: Талан Светлана
- Год: 2016
- Язык: украинский
- Год: Клуб Сімейного Дозвілля
- ISBN: 978-617-12-1474-3
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Повернутися дощем». Краткое содержание книги:
— «Відмінно» за винахідливість! — похвалила Настя. — Іншого виходу нема: будемо спати по черзі.
— Попереджаю, — озвався Жулік, — це була моя ідея, тож і право вибору за мною. Ей, ти, та, що страждає без косметички! Сьогодні я сплю з тобою!
— Дістав! — зітхнула Аліна.
Небо ледь рожевіло, очікуючи народження нового дня, сповненого надій бійців на зустріч зі своїми. Вкрай виснажені й помітно знервовані, бійці зупинилися на великому пагорбі. Вони зайняли зручну позицію серед купки дерев та кущів, які надійно приховували їх від стороннього ока. Униз, до траси, вів яр, де примостилися кущі терну та поодинокі дерева. З цього місця добре проглядалася хвиляста стрічка дороги.
У багатьох хлопців почався розлад кишківника після овочів та річної води, але в порівнянні з пережитим пронос здавався дрібницею. Сил додавала надія, що все незабаром скінчиться і вони потраплять на свою територію. Вусик дав команду відпочити десять хвилин та збігати в кущі. Не встигли хлопці розмістися на відпочинок, як удалині загуркотіла важка техніка. Мить бійці вслухалися у той звук, який нагадував гуркіт грому, не вірячи, що найтяжчі випробування позаду, що вони не потрапили в «коридор смерті», як охрестили «зелений коридор», не залишилися лежати назавжди в лісосмугах і полях.
— Нарешті! — вихопилося у всіх.
За кілька хвилин на дорозі з’явилася колона. Важкі танки, БТРи та плямисті машини сунули черепашачою ходою, не поспішаючи. Колона здавалася нескінченною і згори нагадувала іграшки, які хлоп’я повільно тягне на мотузці.
— Друзі, кому в кущі — біжіть негайно! — скомандував Вусик.
— Я не встиг! — ображено мовив Малий і схопився за живіт.
— Я теж! — сказав Злий.
Мона і Геннадій приєдналися до них.
— А ще на мене наговорювали! — посміхнувся Кабан. — Самі з кущів не вилазять, а у мене все в порядку!
— Ми підемо назустріч колоні, а ви нас доженете, — сказав Вусик. — Не хвилюйтесь, вас тут не залишимо.
Збуджені бійці почали спускатися яром, а Мона, Злий, Сєвєр та Малий розбрелися по кущах. Злий і звідти бубнів, що краще б уже голодував, ніж сидіти в кущах, коли свої поруч.
— Малий, ти так торохтиш, що танки заглушив! — крикнув Злий.
— Ой-ой! У мене живіт збунтувався не на жарт! — озвався Малий. — Хлопці, не лишайте мене, почекайте, будь ласка!
— Гадаєш, ти один такий? — посміхнувся Гена. — Сиди вже.
— Цікаво, що Вусик скаже нашим? — обізвався Мона. — «Зачекайте, хлопці, там у кущах сидять наші обісранці?»
— Серуни! — виправив Злий. — Так і скаже!
— Аж соромно! — зітхнув Малий.
— Соромно завоняти танк, — буркнув Злий. — Малий, як справи?
— Живіт крутить! Не можу йти!
Поки хлопці чекали Малого, гуркіт стих, бо колона зупинилась.
— Малий, ти винен у тому, що ми пропустили історичну зустріч! — докорив Злий.
— Я вже… нібито, — сказав Малий, виходячи.
Хлопці почекали, поки їхній наймолодший побратим застібне пасок, і почали спускатися.
— Нічого собі! — присвиснув Малий. — Напевно, двісті одиниць буде!
— Стояти! Назад! — неочікувано скомандував Злий. — Він махнув відійти до заростів, пригнувся і побіг назад. — Лягли всі!
Хлопці припали до землі й лише тоді зрозуміли, що внизу коїться щось не те. В оточенні людей у камуфляжі їхні побратими кидали зброю та броники до купи. Під дулами автоматів бійців обшукали. Зі своєї схованки група Злого бачила, як з кишень їх побратимів діставали документи та телефони. Один чолов’яга заходився перевіряти мобільники: дешевенькі кидав на асфальт і трощив чоботом, решту складав у наплічник, попередньо вийнявши СІМ-ки.
— Опаньки! — почухав голову Злий. — Оце обламалися!
— Нічого не розумію, — розгублено кліпав очицями Малий.
— Що не зрозуміло? — буркнув Геннадій. — Наші потрапили в полон до росіян. Схоже, що це їхня техніка.
— Я відчував, що тут якесь попадалово, — сказав Злий, — говорив про це Вусику.
— Не думаю, що він зрадник, — захистив командира Мона. — Схоже, що його побратима, який дав інформацію, взяли в полон і змусили обманути.
— Але ж він — командир! — не вгамовувався Злий. — Як можна було так безпечно повести за собою людей назустріч колоні?
— Якщо по правді, то ніхто з нас і гадки не мав, що таке трапиться, — сказав Мона.
А внизу хлопці познімали кітелі та футболки, лишившись лише в штанях та берцах. Якийсь начальник почав переглядати документи.