Бесплатная библиотека
Читайте книгу на сайте или телефоне
Вибрані твори - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com

Вибрані твори

Электронная книга - «Вибрані твори». Краткое содержание книги:

Видавництво «Смолоскип» презентує вибрані твори одного з видатних представників «Розстріляного відродження» Сергія Пилипенка (1891—1934). Пропоноване видання є на сьогодні найбільш повним і розкриває різні грані творчості письменника. До тому увійшли прозові твори, статті, рецензії, написані у 1920-ті — на початку 1930-х рр., матеріали діяльності Спілки селянських письменників «Плуг», засновником і незмінним керівником якої був Сергій Пилипенко, а також спогади сучасників про нього. Видання призначене студентам, викладачам та широкому колу читачів.
1 ... 110 111 112 113 114 115 116 117 118 ... 305
Перейти на страницу:

Побачив це Петрик і кинувся до білого сміхотливого клубочку. Миттю перебіг вулицю, схопив Фаню на руки й виніс її з-під самісінької кінської морди.

Але чи то голоблею, чи то колесом таки штовхнуло його — і ось лежить тепер хлопчик з компресами на нозі, не може якийсь час ходити.

А знадвору чути, як туркочуть над містом величезними білими бабками аеропляни, як у суголосний хор зливаються маршеві пісні, як чітко крокують військові частини, ідучи на парад...

Очі Петрикові сповнюються сльозами. Він не може їх стримати, і вони солоним струмочком течуть по зблідлому журному личку. Мов крізь туман, ледве бачить він, як поволі одягається батько, збираючись на маніфестацію. Вчора зранку ще обіцяв він узяти Петрика з собою.

— Йтимуть залізничники повз нас — і ми до них пристанемо. Коло воріт дожидатимемо своїх. Дивись-но — не проспи.

Не проспав Петрик, та не йти йому разом із татком. Гірка образа ще дужче стискає горло, видушує звідти хлюпотливі звуки.

— Чого плачеш, Петрику? Боляче? Перемінити компрес?

— Н-ні... жалько.

— Чого тобі жалько, сину?

— Себе жалько. Що не піду...

— Нічого, Петрику, підеш іншим разом. Щороку справлятимемо Перше травня й щороку святковіше буде воно. Ти ще малий, нагледишся.

— Я сього-о-дні хоті-ів. Там ве-е-село. А нога-а болить.

— Нічого, Петрику, це почесний біль. Це як на війні поранено. Не плач, сину. Перейде...

На батьковому обличчі лягли тіні якогось смутку. Немов щось невеселе згадав.

Він підійшов до вікна й широко прочинив його. Мов танцюючи, ввірвались у маленьку кімнатку звуки бадьорого маршу:

Дрижіть, недобитки ворожі, Червона армія іде!

За військовою частиною темніє робітнича кольона. Червоний прапор полоще на чолі, золотими літерами на сонці виграває:

Наш паротяг летить вперед!

Майстерна рука вигаптувала на прапорі паротяг, а на ньому за машиніста — Ленін.

Пильно вдивляється в далечінь — людське майбутнє.

Це йдуть залізничники. Батько Петриків уже бачить знайомі обличчя, відрізняє знайомі голоси товаришів:

Від краю до краю не громи гудуть, Робітників полки сполучені йдуть.

Він увесь висовується з вікна, наче плигнути хоче туди, між сині й чорні блюзи товаришів. Губи ворушаться, повторюючи беззвучно знайомі Франкові слова:

І поклик рокоче: вставайте, народи! Прийшла пора, пора — день свободи!

Могутні погрозливі розкати пролетарського гімну, здається, ось-ось розірвуть маленьку кімнату, винесуть звідти, мов на крилах, усе живе туди, в багатотисячний робітничий похід.

Петриків батько одривається від підвіконня і сквапно хватає кашкета.

На обличчі урочиста піднесеність. Очі горять завзяттям, одвагою.

Раптом вони спиняються на ліжкові, де, згорнувшись у клубочок, зіщулилося маленьке Петрикове тільце. Личком припав до подушки. Худенькі плечики здригують від придушуваних риданнів. Рученята хапливо цуплять край плохенької ковдри.

Батько спинився.

Постояв. Тихо почепив кашкета на гвіздок і обережно сів на ліжко коло Петрика.

— Сину, не треба! Я буду з тобою. Втишся.

Не відразу це вдалося. Образа була надто болюча, надто вразлива.

Де ж пак: пропустити таке свято, лишитися самому, коли все місто на майдані, все місто поломеніє в прапорах, купається в піснях і музиці!

Отак може скривдити доля! І за що? За що? Горе щоразу наново стискує Петрикові горло, і він не може дивитися на батька, він знов ховає личко в подушці. Такий жаль на себе, такий жаль!

Шорстка батькова рука ніжно гладить його біляве волосся.

— Заспокойся, сину! Ось заспокойся-бо. Оповім тобі, як колись я так само плакав з образи й досади.

Батько плакав з образи й досади? Батько плакав? Отакий мужній, суворий, великий, паче з металу скутий чоловік — і плакав? Неймовірно! Батько жартує. Цього не могло бути.

Петрик крізь пальці, розмазуючи по щоках солоні сльози, дивиться на батька зачудованими очима.

Батькове обличчя серйозне, задумане. Очі дивляться кудись немов далеко-далеко, пірнаючи в давні спогади. Губи суворо стиснені.

— Розкажи, тато, що тобі було скоїлось? Мабуть, дуже боляче, що ти плакав?

— Боляче, синку, ой, боляче... Слухай тихенько, яке мені було колись свято.

1 ... 110 111 112 113 114 115 116 117 118 ... 305
Перейти на страницу:
0
Сюжет
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Атмосфера
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Главный герой
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Общее впечатление
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
Итоговая оценка: 0.0 из 10 (голосов: 0 / История оценок)